Кримінальний світ вільної боротьби

Спорт - частина іміджу країни в світі. Скоро вибори головного тренера збірної України з вільної боротьби, від яких залежить чи будуть керувати нею кримінальники чи ми побачимо перемоги нашого спорту.

На крісло головного тренера збірної України претендує в тому числі і діючих очільник – Руслан Савлохов. Руслан – молодший з трьох братів Савлохових, і єдиний з тих хто лишився в живих. На початку 90-х брати Савлохови поєднали спорт і кримінал та створили одну з найпотужніших банд, відому як в Києві так і за кордоном. Угруповання стало першим у столиці, яке дорвалося до кримінального трону, поєднавши спорт із новою на той час злочинною діяльністю – рекетом. Створення кримінальної імперії розпочалося з шахрайства та «гри в наперстки» поблизу столичного авторинку на Лівому березі. З часом під контролем «Солох» опинилася ціла низка ресторанів, борделів, казино та автостоянок. Так як брати займалися вільною боротьбою, вони почали залучати до силового крила свого бізнесу спортсменів-борців. Це були переважно вихідці з Кавказу, яким надавалася можливість «вибитися в люди» - тренуватися та жити в Києві та отримувати фінансову підтримку в обмін на ризик своїм життям при кримінальних «розборках». Взявши під контроль готель «Турист», банда також перебрала в свої руки «торгівлю» повіями за кордон. Бізнес братів був багатогранним і поєднував як нелегальні складові так і легальні частки для легалізації грошей. Вже тоді «Савлохи» співпрацювали зі спецслужбами Російської Федерації. Так як осетини були лояльними до Росії, «Савлохи» в обмін на «зелене світло» по транзиту зброї на продаж, територією Російської Федерації, збирали та передавали інформацію про членів УНА-УНСО. Особливо це стосувалося тих «Унсовців» що приймали участь в грузино-абхазькому конфлікті та війні в Чечні. Тоді російську сторону цікавила біографічні данні «Унсовців», їхні домашні адреси та контакти, а також джерела фінансування та шляхи транспортування бійців до зони конфлікту. Розгром банди «Савлохи» припав на кінець 90-х. До кінця 2000 її діяльність була знівельована. Старший брат – Борис, отримав тюремний термін, що закінчився для нього серцевим нападом і смертю, за декілька місяців до можливості вийти на волю. Середній брат – Теймураз, при таємничих обставинах був вбитий трьома пострілами. Молодший і нині живий Руслан – втік до Осетії. Повернутися до України він зміг лише в 2003 році, коли його колеги з «бригади» змогли облаштуватися в Асоціації спортивної боротьби та запропонували йому посаду головного тренера збірної. Проте, «старі гріхи» не відпустили, змінившого імідж Руслана. Спочатку його не пустили в складі команди до США, вбачивши в ньому кримінального елемента, а збірна України з вільної боротьби забула про Олімпійське золото від Олімпіади – 2004. Перспективні українські атлети вимушені були в першу чергу боротися не зі своїми супротивниками на міжнародних змаганнях, а з позицією головного тренера Руслана Савлохова, що активно натуралізовував «своїх» - осетинських борців, створивши цілу діаспору. Тренеру ж, усе сходило з рук. Не дивлячись на скандал в переддень Олімпіади-2012, коли більшість борців висловили недовіру Савлохову, тренер залишився на посаді, адже мав повну лояльність з боку влади, зокрема Партії Регіонів, депутатом від якої був Ельбрус Тадеєв. Відтоді почався відтік українських атлетів за кордон, до Великої Британії та Азербайджану, під знаменами яких вони і виборювали медалі чемпіонатів Світу та Європи. «Українські» ж натуралізовані атлети не в змозі були принести країни жодної медалі. Руслан Савлохов на посаді тренера збірної відзначився більше не як кваліфікований наставник, а як постачальник «тітушок» на потреби Партії Регіонів. Зокрема під час Революції Гідності. (https://antikor.com.ua/articles/269095-kazus_savlohova._zbirnu_ukrajini_z_borotjbi_mohe_ocholiti_kolishnij_kriminaljnij_avtoritet) З початком АТО, Руслан Сосланович згадав свої давні звязки та взявся фінансово допомагати ватажкам «ДНР», зокрема Олександру Ходаковськовському, з яким був знайомий з 90-х, по темі транзитної торгівлі зброєю між Вірменією та Молдовою. Фінансова підтримка надавалася для підрозділу «Восток» та «Смерть». Відповідно медалей і гучних перемог в скарбничку національної збірної України з вільної боротьби не додалося і за пост-революційний період. Притому, годі скаржитися на тренувальні потужності чи недостатнє фінансування. Адже в колег по боротьбі «греко-римським» стилем все впорядку. Виходить, що проблема в «вічному» тренері, який або не може, або не хоче якісно тренувати збірну. В чому причина цього? В професійній непридатності та не можливості якісно організувати тренувальний процес спортсменів? Чи в умисній роботі по пониженню статусу збірної України з вільної боротьби, на користь конкурентів? В першу чергу Російської Федерації, з представниками кримінального світу Савлохов має стійкі зв’язки. В цьому ще доведеться розібратися компетентним органам. Ясно одне – Руслану Савлохову не місце в тренерському штабі збірної України з вільної боротьби.