10 РОКІВ ЯКІ НЕ НАВЧИЛИ СВІТ ДОСЛУХАТИСЯ ДО УРОКІВ ІСТОРІЇ

Новий етап нав’язування власного бачення долі підкорених народів Російська федерація розпочала на останньому етапі існування Союзу.

08.08.08 – 08.08.18

10 РОКІВ

ЯКІ НЕ НАВЧИЛИ СВІТ ДОСЛУХАТИСЯ ДО УРОКІВ ІСТОРІЇ

«Великий брат», з початком розпаду радянської імперії, не полишав і зараз не полишає надії утримати в своїх путах волелюбні народи використовуючи ті методи насилля, які шліфував віками. А світова спільнота ніби зачарована, споглядає за цими процесами лиш інколи висловлює свою стурбованість чи глибоку стурбованість, даючи оцінку агресії. Нажаль, історія не навчила світ, що політика умиротворення агресора, є хибною та деструктивною.

10 років тому Росія – вкотре в новітній історії – почала протягувати свої руки-щупальця з метою, так би мовити, допомогти братньому народу та захистити росіян від примарного ворога. В умовах російської тоталітарної системи пошук зовнішніх ворогів та створення міфів про благородство ведення війни справа достатньо легка, адже мало кому спаде на думку перевірити слова сказані з високої трибуни.

Новий етап нав’язування власного бачення долі підкорених народів Російська федерація розпочала на останньому етапі існування Союзу. Перед початком параду республік, кгбістська машина скористалася технологією «параду маленьких суверенітетів» – не новою, але ефективною за принципом: «розділяй та володарюй». Її дію до сьогодні відчувають всі країни ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) та ті країни, які путінський режим вважає зоною свого монопольного впливу. А для підтримки іміджу монополіста, як відомо, потрібно постійно нагадувати про себе і, бажано, голосно із використанням «спецефектів».

08.08.08 Росія в момент відкриття Олімпійських Ігор вв’язалася у конфлікт на Кавказі перетворивши його на війну, коротку, але криваву. Активна фаза бойових дій тривала п’ять днів. У ході сутичок загинули кілька сотень людей, досі точна цифра не встановлена – учасники конфлікту надають різні дані про кількість жертв. Загальна кількість біженців, за оцінками ООН, склала 158 тисяч людей.

Присутність Росії на Кавказі відчувалася постійно. Особливо цинічним є факт надання усім бажаючим і не бажаючим мешканцям регіону російського громадянства, а далі під цим прикриттям розпочати відкрите вторгнення. Така собі парасолька від можливого гніву демократичної спільноти. І це спрацювало.

У цьому короткому епізоді новітньої історії кремлівські посіпаки відточували вміння створювати військові підрозділи з так званих ополченців, які в найближчому воєнторзі здатні купити все необхідне спорядження – від камуфляжу до танку чи системи залпового вогню.

Власне, всі спроби дестабілізації регіону були достатньо успішним, але цілком можна вважати, що Росія насправді не виграла, а програла війну, оскільки мети, яку вона ставила перед собою, вона не досягла. А облаштування Абхазії й Південної Осетії, стало вже проблемою для Кремля. Самі по собі ці грузинські регіони Росії не настільки цікаві й по факту виявилися тією валізою без ручки, яку й нести важко, і кинути не можна.