ЛЮДИНА І ВСЕСВІТ Частина перша

Розділ четвертий

ТРИ ЦАРСТВА ПРИРОД

Мінерали та рослини

            У матеріальному відношенні є лише істоти органічні і неорганічні. Щодо морального аспекту, то тут Царство природи ділиться на чотири класи: мінерали, рослини, тварини і людина. Кожен з цих чотирьох класів справді має різні властивості, хоча, при певних обставинах, вони здатні якимось чином зливатися одне з одним.

            Мертва матерія, яка складає царство мінералів, володіє лише механічною силою; рослини, які складаються з органічних елементів та здатні засвоювати неорганічні сполуки такі як, наприклад, залізо, магній, кальцій тощо, крім цього наділені ще й життєвим початком; тварини, які мають все те що й рослини, на відміну від них мають ще своєрідний інстинктивний обмежений розум, поєднаний з усвідомленням свого існування та індивідуальності.

            Людина, яка має все, чим наділені рослини і тварини, виділяється серед них своїм особливим та незбагненним розумом, який дає їй усвідомлення власної особистості, свого майбутнього, поняття про речі нематеріальні і знання про Бога.

            Рослини не мають усвідомлення свого існування, тому що вони не мислять. Вони наділені лише органічним несвідомим життям і через це в них відсутнє таке поняття, як відчуття та страждання. Рослини отримують лише фізичні враження від тієї чи іншої матеріальної дії, що унеможливлює відчуття болю під час нанесення їм пошкоджень. Не мають рослини і власної волі, вони наділені лише сліпим механічним природним інстинктом. Цей інстинкт примушує їх прагнути до того, що їм корисно та уникати того, що може їм зашкодити.

            Якщо говорити про вищі світи, то рослини там досконаліші, ніж на Землі. Але рослини й там є лише рослини, так як тварини завжди тварини, а людина завжди людина.

Тварини і людина

            Надзвичайно важко визначити межу між людиною та твариною стосовно  їх розуму. Адже, не секрет, що окремі тварини мають у цьому відношенні помітну перевагу над  людьми.

            Філософи до цього часу сперечаються між собою: одні намагаються довести, що людина, перш ніж стати людиною, була твариною, а інші хочуть тварин піднести до рівня людини. Та всі вони помиляються. Людина є істотою абсолютно відмінною від тварин, яка може в силу життєвих обставин дуже низько впасти, але яка й може піднятися дуже високо.

            Дійсно, у фізичному відношенні людина має тіло тварини, яке, до речі, найменше обладнане всім необхідним для виживання. Природа наділила тварин усім, що людина для власних потреб та самозбереження повинна винаходити розумом. Маючи однакову природу, людське тіло руйнується так само, як і тіло тварин, але Дух людини, на відміну від тваринної душі, має майбутнє. І це майбутнє може осягнути лише людина, як істота, що наділена надзвичайним розумом. Тому для Духа вважається найбільш принизливим, коли окремі люди, ці жалюгідні істоти, ставлять себе нижче від скотів! Невже так важко людині відрізнити себе від тварини?

            Тварини, здебільшого, діють інстинктивно. Однак, не секрет, і те, що окремі з них діють з певною волею. Це свого роду розум, але дуже обмежений. Як правило, такий розум зосереджується переважно на засобах задоволення їхніх фізичних потреб та на піклуванні про самозбереження. У тварин немає ні відкриттів, ні удосконалень, і, якою б майстерною не була їхня праця, вона завжди однакова: що вони робили десятки віків тому, те роблять й тепер – ні краще і ні гірше, та за тими ж незмінними формами і розмірами. Пташеня, яке вилетіло з батьківського гнізда, звиває власне гніздо, не потребуючи чиєїсь підказки. Якщо окремі тварини й здатні до відомого виховання, то їх розумовий розвиток завжди має тісні рамки та залежить виключно від впливу людини на їхню піддатливу натуру, тому що самі по собі вони не здатні ні до якого прогресу. Як правило, такий прогрес буває тимчасовим та чисто індивідуальним, і як тільки такі тварини залишаються напризволяще, вони швидко втрачають набуті навички.

            Чи мають тварини власну мову? Якщо розуміти під цим мову, яка складається зі слів та складів, то такої вони не мають. Але у них є здатність повідомляти одне одному свої думки, яка обмежена у відповідності до їхніх потреб. Одні роблять це голосом, інші – жестами, треті – короткохвильовим випромінюванням тощо. Цей факт свідчить про те, що людина немає виключної переваги володіти мовою. Однак, порівнюючи примітивну мову тварин зі складною мовою людини, ми бачимо, що мова тварин інстинктивна і обмежена колом їхніх потреб та понять, тоді як людська мова здатна до удосконалення і може висловлювати все, що доступне для людського розуму.

            У зв`язку з тим, що окремі тварини мають власну волю, їх не можна назвати просто біомашинами. Але свобода їхніх дій, як і свобода думки, помітно обмежена в залежності від потреб і не може зрівнятися з волею людини, на яку Творцем покладено значно складніші обов`язки. Тому свобода дії тварин завжди обмежена потребами матеріального життя.

            Так як тварини володіють розумом, то цілком природно, що вони повинні мати і якийсь початок, незалежний від матерії, який переживає тіло. Таким початком є тваринна душа, яка значно нижча від людської душі. Між душею тварини та душею людини така ж величезна відстань, як між Духом і Богом. Після смерті душа тварини зберігає лише власну індивідуальність без усвідомлення майбутнього, і розумний початок залишається на дуже короткий проміжок часу в бездіяльному стані. Звільнена душа тварини може втілюватися тільки в тіло аналогічної або іншої тварини. Такий вибір робиться нею не самостійно, тому що вона не має незалежної волі, а Духами, які відповідають за втілення тварин.

            Отже, душа тварини після смерті перебуває якийсь час, якщо можна так виразитися, в блукаючому стані. Але цей стан зовсім не схожий з блукаючим станом людської душі. Блукаюча душа є істотою мислячою та діючою за власним бажанням (за винятком окремих випадків). Її основна властивість – самосвідомість, тобто усвідомлення власних вчинків та можливих наслідків від них як у земному, так і в потойбічному житті. Тому душа тварини, на відміну від душі людини, відразу ж після її смерті отримує нове призначення від Духів, які відають цим, і не має часу на те, щоб ввійти в стосунки з іншими істотами.

            Однак, не зважаючи на це, тварини, як і люди йдуть вслід за Законом Прогресу. У вищих світах, де люди більш розвинені, тварини значно досконаліші і мають більше засобів спілкуватися між собою. І все ж, вони навіть і там нижчі від людини і підпорядковані їй. У вищих світах тварини замінюють людям розумних слуг. І в цьому немає нічого дивного. Адже навіть на Землі людина навчилася використовувати окремих тварин собі на користь, наприклад, таких як собака, кінь, слон, верблюд тощо.

            Тварини, на відміну від людини, удосконалюються не за власною волею, їх прогрес здійснюється незалежно від них. Ось чому для них не існує спокутування. А ще тварини не мають уявлення про Бога.

            Якщо тварин і людину розглядати в цілому, то розум є тією загальною властивістю, точкою дотику між душею тварин і душею людини. Звичайно, при цьому не слід забувати, що тварини володіють лише матеріальним розумом, тоді як людина володіє ще й розумом моральним.

            В природі все тісно зв`язане між собою, хоча людина на нинішньому етапі розвитку ще не може зрозуміти цього. Вона може лише здогадуватися про деякі речі, але бачити ясно все у Всесвіті зможе тільки тоді, коли її розум досягне повного розвитку та звільниться від усіх симптомів неосвіченості та гордості. А до того часу її обмежені знання будуть показувати їй все в жалюгідному та стиснутому вигляді.

            Спостерігаючи за поведінкою тварин та людини, можна помітити, що в чомусь їх зовнішня поведінка співпадає, а в чомусь суттєво відрізняється. У зв`язку з цим може спасти на думку, що людина має дві душі: душу тваринну і душу духовну (Дух). І що вона, не маючи останньої, спокійно могла б жити, як живуть звірі. Якщо це дійсно так, тоді тварина є такою ж істотою, як і людина, за винятком духовного початку. А, значить, дурні та хороші схильності людини повинні бути наслідком переважання в ній однієї з цих двох душ. Насправді, таке уявлення не вірне, бо людина не має двох душ. Притаманна подвійність її натури виникає через вроджені спонукальні інстинкти, які залежать від відчуттів її органів. В людині проявляється лише подвійна природа: тваринна та духовна, тому що тілом своїм вона належить до природи тварин, а душею до природи Духів. Через це й говориться, що розум людині дано в наставники. Таким чином, крім власної недосконалості, від якої Дух повинен звільнитися, йому потрібно, перебуваючи в тілі людини, боротися ще й з впливом матерії на Дух. І чим нижчий Дух, тим міцніші ланцюги, які прив`язують його до матерії. Саме тіло, яке наділене однаковим з тваринами життєвим початком, і має вроджені інстинкти та схильності, нерідко опускає людину до тваринного стану. Тоді як Дух, втілюючись в людину, дає їй розумовий та моральний початок, який і підносить її вище від усіх тварин. Дві природи, які поєднуються в людині, служать для її пристрастей двома різними джерелами: одне з них випливає від спонукань тваринної натури, інше – від ницості Духа, втіленого в ній, який більше або менше симпатизує грубим тваринним схильностям. Поступово очищуючись, Дух звільняється від впливу матерії. Знаходячись під її впливом, він наближається до тваринної душі, а звільняючись від її впливу, досягає свого істинного призначення – служити добру.

            І тварини, і людина отримують розумний початок від Всесвітнього розумного елементу, через це й говориться, що розум людини й розум тварини походить з одного й того ж джерела. Але людський розум випрацювався і тому став вищим від розуму, який притаманний тваринам. Раніше вже говорилося, що душа людини на початку свого існування знаходилася у нерозвиненому стані, тобто ледве-ледве пробувала жити, а розум як такий майже не проявлявся. Цей перший період у своєму житті душа проводить в низці існувань, які передують періоду людства. Отже, душа, перш ніж стати людською душею, виступає в якості розумного початку для нижчих істот творіння. Це ще раз підтверджує той факт, що в природі все зв`язане між собою, все прагне до єдності. У таких істотах, невідомих для людини, розумний початок виробляється та поступово робиться індивідуальним. Цей процес схожий на підготовчу роботу перед тим як зерно проросте, внаслідок чого розумний початок перетворюється і робиться людською душею (Духом). Лише після цього для нього починається період людства, а з ним з`являється і усвідомлення свого майбутнього, здатність відрізняти добро від зла і, нарешті, відповідальність за свої вчинки. Так як після періоду дитинства для людини наступає період хлоп`яцтва, потім юності, і, нарешті, зрілості, так і для розвитку душі закономірні всі ці періоди. Втім, у такому походженні для людини немає нічого принизливого. Хіба принизливо для великих геніїв, що вони були колись безтямними зародками в утробі матері?

            Період людства для душі (Духа) не починається на нашій Землі, тому що Земля не призначена для початкового людського втілення. Такого роду втілення відбувається зазвичай у світах, які стоять ще нижче від Землі. Однак, це не складає безумовного правила, і може статися, що душа з першого людського втілення буде здатна жити на Землі. Але такі випадки дуже рідкісні і скоріше можуть вважатися винятком.

            Після смерті, як і під час життя, душа людини не усвідомлює існувань, які передували її періоду людства. Це пов`язано з тим, що лише в період людства починається її життя як Духа. Вона, навіть, ледве пам`ятає свої перші людські існування, так само, як людина не пам`ятає перших років свого дитинства, і ще менше часу, проведеного в утробі матері. Ось чому Духи не знають, як почалося їхнє існування.

            Чи зберігає душа сліди свого стану з періоду, який можна назвати до людським, після того, як вступила у період людства? Все залежить від часу, який розділяє два періоди, та від прогресу, здійсненого душею у проміжку між цими двома періодами. Тому, протягом декількох перших людських втілень на ній може залишатися більш або менш яскраве вираження її первісного існування, тому що в природі не існує різких переходів. Завжди існують ланки, які підтримують безперервність як у ланцюзі істот, так і подій, але такі сліди поступово стираються з розвитком самостійної волі. На початку прогрес здійснюється дуже повільно, тому що не підтримується власною волею і протікає несвідомо, тобто природно. З часом, коли душа (Дух) придбаває більше свідомості та знань, її прогрес, як і прогрес всієї людської цивілізації, йде швидше.

            Таким чином, людина дійсно є істотою особливою, тому що має розумові здібності, які відрізняють її від усіх інших істот. А ще вона має зовсім інше призначення - Бог обрав рід людський для втілення істот, які здатні пізнавати Його та розумово й морально удосконалюватися для вирішення більш складних як планетарних, так і космічних задач, котрі покладаються на досконалих Духів.

Переселення душ

            Здавалося б, якщо розумні істоти утворені з одного й того ж початку, то це повинно служити підтвердженням вчення про переселення душ. На перший погляд таке міркування здається цілком логічним та природним. Але часто дві речі можуть мати однакове походження та, через деякий час, зовсім не скидатися одна на одну. Хто міг би уявити собі, не знаючи про це, що дерево, його листя, квітки та плоди походять з безформного зародка, який міститься у його сімені. Так і розумний початок, досягши необхідного розвитку, робиться Духом та вступає в період людства. З цього моменту він вже не має ніякого відношення до свого первісного стану і так само не складає душі тварини, як і дерево не являє собою зерно, з якого проросло.

            В людині від тварини залишається лише тіло та пристрасті, які породжуються його впливом, і інстинкт самозбереження, характерний для органічної матерії. Ось чому неможливо сказати, що така-то людина є втіленою душею такої-то тварини, а це означає, що поняття про переселення душ у тому розумінні, яке йому надають, неправильне. Неправильним є і розуміння того, що Дух, оживотворюючий тіло людини, може втілитися у тварину. Це означало б йти назад, тобто не в плані прогресу, а в плані регресу, тоді як Дух у своєму розвитку назад не відступає. Річка не повертається до свого витоку.

            Поняття про переселення душ було б правильним, коли б під ним розуміли поступовий перехід душі від нижчого стану до вищого, під час якого вона отримувала б розвиток, який би повністю змінював її властивості. Щодо розуміння безпосереднього переселення душі тварини в людину і навпаки – таке поняття помилкове. Разом з ним народжувалася б ідея про низхідну поступ  та змішування душ між собою. А так як подібного змішування між тілесними істотами обох цих порід не існує, то це вказує на те, що вони є істотами абсолютно різними і що така різниця повинна існувати й між душами, що їх оживляють. Коли б одна і таж душа могла поперемінно оживляти їх, то наслідком цього була б тотожність їхньої природи, яка б неодмінно виявилася у можливості матеріального відтворення.

            На відміну від переселення, перевтілення базується на висхідному прямуванні усього в природі та на прогресі людини, який починає відбуватися лише на стадії людства. Тому людина у фізичному відношенні є складовою однієї з ланок безперервного ланцюга живих істот, тоді як у моральному – між людиною і тваринами така безперервність порушується. Людина володіє, у повному розумінні цього слова, душею або Духом, цією іскрою Божою, який дає їй моральні поняття та силу розуму, котрі відсутні у тварин. Цей Дух і становить основну істоту в людині, яка передує та переживає її тіло і завжди зберігає особисту індивідуальність. Щодо таємничого зв`язку, який існує між людиною та тваринами – це таємниця з таємниць, подібних до багатьох інших речей, точне пізнання яких під час земного існування зовсім непотрібне для нашого удосконалення.