ЛЮДИНА І ВСЕСВІТ Частина перша

Розділ третій

Розум та інстинкт

                Розум не є приналежністю життєвого початку, тому що рослини живуть і не мислять. Вони володіють лише органічним життям. Розум і матерія незалежні одне від одного, адже тіло може жити й без розуму, як живуть, наприклад, ідіоти. Але сам розум проявляється не інакше, як через матеріальні органи. Для того, щоб оживотворену матерію зробити мислячою, необхідна присутність розуму.

            Розум є особливою здатністю, притаманною відомим класам органічних істот, який дає їм разом з думкою самостійну волю до дії, усвідомлення свого існування та своєї особистості, а також засоби входити у стосунки з зовнішнім середовищем та піклуватися про свої потреби.

            Таким чином розрізняються:

     1) істоти не одухотворені, які складаються з однієї матерії без розуму та життєвості, це – тіла неорганічні;

     2) істоти одухотворені, але не мислячі, хоча й мають певний розум, вони складаються з матерії наділеної життєвістю;

     3) істоти одухотворені, які складаються з матерії, наділеної життєвістю та розумним початком, що дає їм здатність мислити.

            Розум походить від Всесвітнього Розуму. Проте розум, наприклад, людини або тварини не черпається та не засвоюється механічно з всесвітнього джерела, як це відбувається з початком матеріального життя, тому що розум є здатність, яка притаманна лише живим істотам і яка виробляється поступово та складає їхню моральну індивідуальність.

            Говорячи про інстинкт, слід наголосити, що він не абсолютно залежний від розуму, тому що сам по собі є різновидом розуму, який не міркує. Завдяки цьому нижчому інстинктивному розуму всі істоти задовольняють свої насущні потреби. Іноді буває дуже важко провести чітку межу між інстинктом та розумом, тобто точно визначити, де закінчується перший та розпочинається другий. Така різниця найкраще розпізнається за вчинками, тому що інстинктивні дії носять, як правило, спонтанний характер і не контролюються розумом.

            Дехто вважає, що інстинктивні прояви поступово згладжуються завдяки розвитку розумових здібностей людини. Таке судження неправильне. Інстинкт існує завжди і залишається інстинктом до тих пір, поки жива істота не удосконалиться морально. Лише глибоке розуміння Моральних Законів здатне загнуздати окремі інстинкти, щоб тримати їх на короткому повідку. Та навіть і тоді вони час від часу намагатимуться проявити свій непокірний норов. Ось чому в цивілізованому суспільстві інстинкт прийнято вважати за щось вузьке й недосконале, тоді як насправді він також може вести до добра та керувати нашими вчинками іноді краще за розум. Наприклад, інстинкт, що підкоряється Закону Самозбереження, ніколи не помиляється. Це відбувається тому, що він у найбільш критичних ситуаціях не розмірковує, тоді як розум надає людині право на свободу вибору. Чи не тому останнім часом нерідко можна почути від психологів пораду завжди прислуховуватися до внутрішнього голосу, до власної підсвідомості, тобто - до інстинкту. Те, що в критичній ситуації спадає на думку першим, вважають вони, є найбільш правильним, на відміну від тих думок, які з`являються опісля.

            Таким чином, інстинкт є початковим зародком розуму, незалежним від останнього, і відрізняється від нього, власне, тим, що його прояви завжди спонтанні, тоді як прояви розуму – результат освіченості, свідомого сполучення ідей та процесу мислення.

            У цивілізованому суспільстві, як правило, інстинкт видозмінюється у своїх проявах відповідно до порід існуючих істот, їх потреб та розумового розвитку. В істот, наділених самосвідомістю та розумінням предметів зовнішнього світу, він поєднується з розумом, тобто з самостійною волею, тоді як у нижчих, малоосвічених істот він завжди домінує над розумом та спонукає їх до вчинків, негідних цивілізованої людини.