Голодомор 1932-1933го років.

26 листопада 2011 року.

Сьогодні День Пам"яті жертв голодомору в Україні.

Був на ході від м.Арсенальна до меморіалу Жертвам Голодомору,бачив справжніх українців,які відклали свої повсякденні справи і прийшли вшанувати пам"ять про цю страшну подію,пам"ять про тих,кого вбила злочинна рад"янська влада,пам"ять про своїх предків...... 

Це були люди різного віку та можливо різних політичних поглядів.
Молоді люди тримали в руках запалені свічки,у декого з більш зрілих були мокрі від сліз очі,ставало моторошно від самої лише згадки про події 33-го,а майже над нашими головами прорлітали зграї чорних воронів.....
Вечірні розповіді моїх обох бабусь,які зараз вже у вічності,про геноцид та знищення українців,згадував протягом всієї літургії.
Навколо стояли справжні свідомі громадяни своєї країни,розуміючі та пам"ятаючі цю страшну трагедію.....Людей було дійсно багато,у два рази більше ніж минулого року.....Здалося,що країна поступово,з кожним наступним роком,прокидається та розуміє,хто і навіщо влаштував геноцид українців......

В цей час у сусідньому підземному переході,на сусідніх вулицях та в сусідніх будинках,інші люди жили своїм повсякденним життям:купували та продавали,їли,пили та гуляли весілля.....

І для більшості з них,це був звичайний день їх нікчемного земного життя....

А може і не життя,а так,існування........

Люди в автівках,співчуваючи,пропускали нашу колону до меморіалу.

Співчувають люди також і лідеру опозиції,котра вже три місяці незаконно знаходиться в СІЗО,співчувають загнаним в тінь підприємцям,співчувають голодуючим в Донецьку чорнобильця,мовчки співчувають один одному,залишаючись в стороні від життя свого сусіда,своєї країни......

Думають лише про власне життя,думають,як заробити на власний шматок хліба,як по-одинці вижити в цій країні...

А так хотілося побачити,що молоді люди зараз вийдуть з машини,і ну хоч на пів години стануть разом зі своїми співгромадянами одним цілим......  

Пів години часу для України. Невже це так багато?