Про штурм КМДА та студентську революцію на граніті

2 жовтня 1990 - 2 жовтня 2013.

2 жовтня 2013 року. Саме на цей день було призначене чергове засідання нелегітимної Київради.

Кияни, як завжди прийшли протестувати проти узурпації влади однією політичною силою та вимагати повернути собі Магдебурзьке право - право обирати собі владу. Право, яке було цинічно вкрадене у них особисто Віктором Януковичем.

Як завджи, на підступах до будівлі міської ради Киян чекали загони озброєного "беркуту" - структури, яка за своєю сутністю є справжнісіньким злочинним угрупуванням і виконує накази бандитів при владі.

Так виглядало приміщення КМДА сьогодні о 7-й ранку. Владу шахраїв та злодіїв остаточно накрила шиза від переляку. Вони бояться того, що до мерії зайдуть справжні господарі міста - Кияни, яким набридло миритися зі злодіями, які кожного дня залазять їм у кишеню. Важко собі таке уявити в будь-якій цивілізованій країні. Але це - Україна. "Це - Київ, дитинко."

Заблокували всі входи-виходи "беркутом", закрили прохід, відключили ліфти, встановили металошукачі і обнесли будівлю парканом. Виставили бійців в повному екіпіруванні проти беззбройних городян. Незаконні накази, бійки, сльозогінний газ, димові шашки - чергове цинічне гвалтування Конституції з боку міліцейських начальників та їх підлеглих. Гвалтування Киян особисто Віктором Януковичем, який несе всю відповідальність за ситуацію у столиці.

Тим часом нелегітимна Київрада проводила своє засідання - прождовжувався дерибан. Попов, Герега та купка прострочених депутатів продовжували свої темні справи. Тривав робочий день "донецьких" окупантів.

Був справжнiй бiй пiд Киiврадою, але беркуту було в кілька разів бiльше...

Цей момент чомусь нагадав мені про події осені 2004-го року. Приблизно так тоді починалася помаранчева революція - зовсім невелика кількість громадян перекрили рух на головній вулиці країни. За кілька годин підтягнулися Кияни, на Хрещатику почали з'являтися перші намети.

Наступного дня на Майдані стояли вже десятки тисяч українців, які вимагали змін. А вже через два тижні все це завершилося перемогою. Нажаль, вкраденою у нас однією людиною - вірним соратником діючого президента. Але зараз не про це.

2013-й рік. 2 жовтня. Штурм нелегітимного збіговиська узурпаторів не дав своїх результатів. Навіть спроба перекрити Хрещатик нажаль не вдалася. Так, ми змогли хвилин на 20-30 зупинити рух автотранспорту та перекрити вулицю, але нас було дуже мало. Проти нас кинули 5 автобусів з беркутом і стримати їх натиск було неможливо - прийшлося здати позиції.

Питання в тому, що нас було всього кілька десятків. Більшість присутніх на мітингу в цей час намагалися допомогти народним депутатам потрапити всередину будівлі. Ця спроба теж завершилася не зовсім так, як би нам того хотілося. Відбулося кілька сутичок, затримано та побито активістів, людей били кийками і травили газом. Як завжди. Ми вже до цього звикли. Проти учасників мітингу вже готують кримінальні справи.

Перемога чи поразка? Важко сказати.

Принаймні було набагато більше людей, ніж минулого разу. Люди діяли більш консолідовано і наполегливо, але знову ж - все питання в кількості людей на вулиці. Нас знову зібралося дуже мало для початку змін в цій країні. Нажаль, більша частина Киян все ще займаються своїми особистими справами. Якби під КМДА прийшло хоча б 10 тисяч городян - результат був би зовсім інший. Тільки велика кількість людей на вулиці змусить окупантів призначити в Києві вибори міської влади. Тільки велика кількість людей на вулиці змусить піти геть януковича разом з його бандою. По-іншому просто не буде.

Для цього потрібно наполегливо працювати, а не тільки робити вигляд. Це стосується деяких представників опозиції, які вже неодноразово довели свою недієздатність та неефективність. Не будемо тикати пальцем і уточнювати - хто знає, той зрозуміє і зробить висновки. Думаю, що вже найближчим часом всередині окремих політичних сил відбудуться позитивні зміни, яких так довго чекають рядові партійці.

Особисто я вважаю так - якщо тобі вже довірили керівну посаду в столичному осередку партії - ти маєш зробити все, щоб донести до городян позицію своєї політичної сили та вивести на вулиці десятки тисяч. Не за гроші - а за ідею, про яку Кияни мають чути від тебе та твоїх підлеглих на кожному кроці, на кожній станції метро, на кожному перехресті. Якщо звісно в тебе є ця сама ідея...

Якщо ж єдина ідея - це лише бажання прийти до влади та бажання владних привілеїв - не місце таким людям в рядах опозиції, тим більше на керівних посадах. Для того, щоб перемогти у 2015-му році, опозиція вже зараз має готуватися до боротьби. Не робити вигляд, а реально готувати людей. Хоча б так, як це було в жовтні 2004-го.

Українці мають прокинутись, але хтось має їх розбудити.

Це все, що я хотів сказати. Поки що...



А ще - сьогодні 23-тя річниця початку студентської революції на граніті. Тоді все було по-іншому.

Користуючись нагодою, я хочу щиро подякувати всім тим людям, хто був причетний до подій жовтня 1990-го.

Революцію на граніті очолювали такі ж студенти, як і всі інші голодуючі, від початку і до кінця вони перебували разом. Вони виходили боротися за свою країну. Вони оголошували голодування і ставили намети, перекривали дороги і організовували страйки, оточували Верховну Раду і захоплювали університети. Вони були всього лише студентами і вони боролися. Вони тоді справді змінили хід історії - десятки тисяч українців на вулицях Києва. Сьогодні це може зробити кожен з нас. Головне - не бути аполітичними і продовжувати свою боротьбу.

Сьогодні більшість цих людей поруч з нами, кількох з них навіть сьогодні зустрів на штурмі КМДА. Це приємно.

Вони не виїхали з країни, не розчарувалися, не проміняли совість на зелені папірці, але намагаються в цей час закінчити почату тоді справу.
Тільки от сьогодні їм вкрай потрібна наша допомога, а нам - їхня.
Бо тільки об'єднавшись, відкинувши непорозуміння і взявшись за руки ми зможемо досягнути своєї мети. Це ж так просто.
Вірю, що Україна все ж таки буде справжньою демократичною країною, в які кожний громадянин буде відчувати себе дійсно щасливою людиною. Це те, за що треба продовжувати боротьбу, незважаючи ні на що.
Ще раз дякую всім тим, хто виходив на вулиці Києва і намагався змінити хід історії країни у такому далекому 1990-му році.
Дякую і тим, хто стояв поруч у 2004-му.
Ми все правильно робили. Ми зробимо це знову.
Бо це є наш громадянський обов'язок, наша відповідальність за країну, в якій суджено було колись народитися.



З нами Бог і Україна!