Державницький Акт 30 червня 1941 року свідчить, що у тій історичній ситуації ОУН була єдиною українською державницькою силою. Тільки ОУН послідовно просувалася до своєї головної мети – створення Української Соборної Самостійної Держави (УССД).
Рано вранці 30 червня 1941р. у Львові відбулися Народні збори, на яких було одностайно прийнято Акт відновлення Української Держави. На Князівській горі було піднято український національний прапор, а Львівська радіостанція повідомила про Державницький Акт населення України. Православне та греко-католицьке духовенство підтримало Акт і закликало українців об'єднатися для розбудови незалежної держави.
Національні Збори, на яких було проголошено Акт, обрали головою новоствореного Державного Правління Ярослава Стецька – активного діяча ОУН, одного із найближчих соратників Степана Бандери.
На Східну Україну звістку про відновлення Української держави понесли 6 тисяч націоналістів-бандерівців, яких поділили на три похідні групи. Перед ними стояло завдання творити українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший центр був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100 осіб), а також на Донбасі та в Криму. Ми наводимо повний текст Акту відновлення Української Держави:
АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВІ
1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-більшовицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створено.
Суверенна Українська Влада запевнити українському народові лад і порядок, всебічне розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України – Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад у Європі та світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитиме на українській землі, боротиметься далі спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у всьому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава!
У сучасних формулюваннях основний зміст Акту є наступним. ОУН під проводом Степана Бандери проголошує відновлення незалежної української держави на Західній Україні. Основною метою є розповсюдження державності на всі землі України та створення повноцінної держави зі столицею в Києві. Ця держава призвана забезпечити українцям повноцінний розвиток та задоволення всіх його потреб. Все це – зрозумілі речі, які у сучасного громадянина України не викликають заперечень. Заперечення традиційно викликає те, що союзником у боротьбі за державність проголошується гітлерівська Німеччина. На факті цього союзництва дуже часто спекулюють антиукраїнські сили, використовуючи його окремо від історичного та політичного контексту. Тож давайте розглянемо цей момент.
По-перше, Радянський Союз, який іноді зображують оплотом антифашизму, до війни на вищому рівні мали «теплі стосунки» з Гітлером. 23 серпня 1939 року під час зустрічі з Ріббентропом у Кремлі Сталін проголосив тост: «Я знаю, як німецький народ любить свого фюрера. Я хотів би тому випити за його здоров'я». Наступний тост Сталін підняв за Гіммлера, за «людину, яка забезпечує безпеку німецької держави». Пізніше Ріббентроп згадував: «Я відчував себе у Кремлі, як серед старих партійних товаришів». За цими тостами стояла реальна співпраця двох режимів. Наприклад, до 20 тисяч офіцерів Вермахту пройшли бойову підготовку на радянських танкодромах та авіабазах. А німецько-радянський договір про дружбу та кордони від 29 вересня 1939 року розглядав розчленування Польщі «як надійний фундамент для подальшого розвитку дружніх відносин між своїми народами». Так що закидати ОУН пронімецьку орієнтацію треба лише після відповідного закиду у бік СРСР. Або треба просто зрозуміти, що війна є війна. Війна, як відомо, є продовженням політики іншими засобами. А політика сентиментів не знає: у ній є лише вічні інтереси та тимчасові союзники.
По-друге, орієнтація ОУН на режим Гітлера була справді лише тактичним ходом. Дозволимо собі об'ємну цитату зі спогадів Степана Бандери. «Було ясно, що щодо гітлерівської Німеччини не можна було сподіватися на успішність переговорів, ставлення вимог, переконувань тощо. Такі заходи були заздалегідь засуджені на неуспішність і могли мати значення лише тактичних заходів, щоб мати такі козирі і щоб сховати підготовку до дії по іншій лінії. Справжня ж самостійницька політика мусила йти шляхом доконаних фактів, власної ініціативи, не оглядаючись на політику Німеччини, а коли треба, то й виразно проти неї». Питання відносин між Україною та Німеччиною, за словами Степана Бандери, «мусило залежати тільки від одного: як поставитися Німеччина до державної суверенності України».
Ту саму позицію обстоював і Ярослав Стецько, котрий особисто виголошував Державницький Акт. «Україна була призвана сказати своє слово: вона за інший, за новий лад у Європі, лад суверенних держав на руїнах російської імперії і кожної імперії, яка прагнула б встановлюватися на Сході Європи і в поневоленій Росією Азії… Якщо ж при нагоді проголошення державності… фронту» – писав Ярослав Стецько у своїх спогадах.
По-третє, проголошення Державницького Акту було здійснено прямо всупереч Німеччині. Якби проголошення Української Держави було на руку гітлерівцям, Степану Бандері, Ярославу Стецьку та ще 300 членів ОУН не були б арештовані гестапо 15 вересня 1941 року. А слідом за цим Гітлер вбачав наказ знищити бандерівський рух. А в пізнішому звіті про події в Україні говорилося: «Захоплені друковані матеріали та зізнання арештованих у міжчасі різних людей Бандери доводять ще раз, що неможливо притягти членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається лише вирішений шлях нещадного винищення тієї організації».
Отже, з огляду на викладені вище аргументи, можна зробити такий висновок. Державницький Акт 30 червня 1941 року свідчить, що у тій історичній ситуації ОУН була єдиною українською державницькою силою. Тільки ОУН послідовно просувалася до своєї головної мети – створення Української Соборної Самостійної Держави (УССД). «Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї» – так каже перший пункт Декалогу Українського Націоналіста.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.