Молдова готується обирати

Молдова через тиждень обирає парламент і поки в Україні про вибори говорять лише в теорії, залишається уважно слідкувати за перебігом виборчої битви у сусідів.

Нині виборча боротьба в Молдові йде, в основному, між чотирма політичними силами: партією “Дія та солідарність” (PAS) президента Майї Санду, проросійським “Патріотичним блоком соціалістів, комуністів, “Серця Молдови” та “Майбутнього Молдови” Ігоря Додона, приховано-проросійським блоком “Альтернатива” кишинівського мера Іона Чебана та екс-соціаліста Стояногло та популістською партією “Наша партія” Ренато Усатого, яка сприймається як можливий партнер для PAS та рятівник Санду.

 Виборчі стратегії

Санду цього разу також зробила ставку на тему євроінтеграції Молдови як екзистенційного і доленосного вибору. Відкриття кластерів про переговори з ЄС, пишний саміт ЄС-Молдова в Кишиніві з візитом європейських лідерів стали “родзинкою” кампанії влади. Генерується страх втрати європейського вектору як мобілізаційний чинник для голосування. Головний меседж PAS “Європейський шлях - безпека та розвиток” орієнтований на молодь, діаспору та міських виборців. Партія навіть доповнила свій логотип символами "UE 2028", тобто обіцянкою вступити в ЄС за три роки.

Партія Санду розраховує знову “вистрелити” за рахунок діаспори, але діаспора може не перекрити електоральну катастрофу в самій Молдові. Тих роздратованих виборців, які проживають в країні, після того, як діаспора суттєво відкорегувала вибір на користь Санду і єврорефрендуму у 2024-му, тепер дуже мотивує бажання “показати зуби” Санду з подвійною силою. Цю спільноту зараз дуже активно мобілізує опозиція.   

Виборці хотіли від Санду системних змін, реального соціального ефекту від прямування до ЄС у вигляді зростання економіки та кількості робочих місць, кроків з об’єднання країни. Натомість – популярність Санду увійшла в об’єктивну «рецесію». Так завжди буває з лідерами, які раніше мали всю повноту владу і не змогли нею скористатись, втративши масу прихильників.

І сьогодні Санду змушена йти по стандартним методичкам для тих, хто змушений боротися із зростаючим антирейтингом, який не дозволяє забезпечити електоральне розширення.  Тому сьогодні PAS намагається повністю домінувати у медійному просторі Молдови. Державні програми, кампанії по супроводу роботи держструктур до старту виборів додавали враження про успіхи влади. Використовувались таргетовані пости та відео для діаспори. Але це все виглядає як передвиборчі заходи «для галочки» і навряд чи вони здатні створити стійкі установки у виборців прийти і ще раз дати шанс Санду.

“Патріотичний блок” робить ставку на пряму ретрансляцію проросійської риторики і своєю базою розглядає російськомовне населення, пенсіонерів, мешканців сільських регіонів, етнічних територій Гагаузії та Придністров’я. Основні меседжі - спекуляції та темі суверенітету та соціальної справедливості. 

При цьому опозиція на всю котушку розкручує цільову мобілізацію за рахунок цифрових технологій через меседжі в Facebook, YouTube, Telegram та на локальних медіаресурсів Гагаузії та Придністров’я. Значно розширилось використання бот-мереж. Але паралельно результат потрібно “підстрахувати”. І от тут під рукою роками вибудована мережа підкупу виборців Шора, яка за різними підрахунками може досягати 100-150 тисяч виборців. Це десь 8% виборців.

Технологічно головне завдання “Альтернативи” - відтягнути від PAS міське населення, зокрема столиці. І знову владі прийшлось гасити пожежу авральним шляхом. Нещодавнє рішення Румунії заборонити одному з лідерів блоку Іону Чебану в'їзд до Шенгенської зони фактично позбавило його можливості залишати Молдову, що посилило спроби прив'язати в очах виборців «Альтернативу» до проросійського табору.

Що стосується “Нашої партії” Ренато Усатого, то вона збирає переважно лояльний до РФ електорат. Ще на минулих президентських виборах Усатий закликав свій електорат не голосувати за Ігоря Додона, опосередковано підтримавши Санду.

Ймовірно, ця партія діє в оптиці інтересів Санду на проросійському полі і за задумом повинна стати учасником коаліції з PAS. Чи спрацює цей розрахунок - залежить від волі виборців.  

Маневри соціологією

Найбільш сталою політичною технологією, яка застосовується в більшості кампаній, є формувальна соціологія. На цьому тижні CBS Research представила наступні цифри опитування серед тих виборців, які визначились: PAS - 48,8%, “Патріотичний блок” - 21,7%, “Наша партія” - 12,3%, “Альтернатива” - 6,9%. Остання в парламент може й не попасти  у випадку такого результату, адже не долає 7%-бар’єр для блоків. При цьому дослідження показує велику масу виборців, які ще не визначились або приховують свої політичні уподобання (це близько 27%). 

Класичне правило будь-якого політтехнолога: публікація результатів соціологічних досліджень певним чином впливає на громадську думку. Стабільно від 10 до 25% виборців під час виборів скеровуються штучними чи маніпуляційними рейтингами. Багато хто з тих, хто не визначився, схильний підсвідомо ототожнювати себе з більшістю. Головне - її намалювати в медіа. Також виборці з підвищеною тривожністю та бажанням знизити хвилювання віддають перевагу умовно безпечному вибору, що співпадає в їх розумінні із вибором більшості. 

Однак соціологія молдавських виборів має пару недоліків. Вона не охоплює численну діаспору та не враховує мешканців Придністров’я. Тому і прогнози соціологів щодо президентських виборів та конституційного референдуму у 2024 році виявились хибними і неточними. Для прикладу, проживаючі у Придністров’ї 277 тисяч громадян Молдови включені у списки виборців на парламентські вибори. Багато з них отримали молдовський паспорт для того, щоб мати можливість користуватись безвізом в ЄС з 2014 року.

Що зробила Санду, щоб знайти адекватний і правильний підхід до придністровців-виборців? До речі, дуже помилково вважати, що все місцеве населення лівого берега Дністра прям до кісток проросійське. Воно в певній своїй частині абсолютно скептично ставиться до ідеї “русского мира” і не є фанатиками Путіна. Багато з Придністров’я працює на правому березі, має родинні зв’язки.

Але треба розуміти, що мешканці цього регіону знаходиться в залежності від місцевої верхівки, якій бутафорська державність потрібна для системного заробітку і паразитування. А лояльність останньої до РФ стає своєрідним інструментом підтримки вигідного автономного порядку.

Потрібно було у свій час після 2022 року демонтувати кримінальну “надбудову” і вся ця придністровська ілюзія держави посипалась би як картковий будинок. Підтримка України, ЄС та Румунії в цій справі була би забезпечена, причому у випадку України - не лише політична. Санду могла увійти в історію, як об’єднувачка розрізнених молдовських територій, але ні.

Натомість в пожежному порядку влада Молдови сьогодні вирішує проблему виборчого вояжу придністровців. Зазвичай громадяни Молдови, які проживають на лівому березі Дністра, під час голосування приїжджають на підконтрольну Кишиніву територію для волевиявлення. Але перед голосуванням різко починається ініційований Кишинівом ремонт усіх 7 мостів через Дністер під приводом підготовки до зими. Крім того, Кишинів різко скоротив кількість виборчих дільниць для мешканців Придністров’я. У 2024 році їх було 31, нині ж – лише 12 (одна у Кишиневі, решта – у периметрі зони безпеки).   

Будь-який спеціаліст з виборчих технологій вам скаже, що це виглядає як адміністративна технологія для впливу на контингент виборців, які потенційно можуть взяти участь. Голоси придністровців важливо фізично розмити. З іншого боку його можна подати як вимушений крок в парадигмі безпеки регіону, але таким чином з’являється ризик отримати для іміджу ярлик недемократичності, шлейф якого буде переслідувати тепер Санду упродовж другого сроку.

Навряд чи це вписується у задекларований курс реінтеграції та консолдіації країни. Це кроки в ім’я виборчої кон’юнктури та політичної доцільності, адже небезпека московського реваншу у вигляді проросійського уряду та керівництва парламенту. Для порятунку країни від російської вендети ці кроки виглядають зараз «меншим злом», але згодом це може зіграти злий жарт з Молдовою. Бо ситуативні владні звички, залишені без рефлексії суспільства та впливу міжнародних партнерів з ЄС, здатні перетворюватись в паростки будівництва автократичного управління. А це зовсім не про стандарти Євросоюзу.  

“Злам” виборів Росією

Принагідно треба сказати, що саме Молдова стала найбільш серйозним полігоном для максималізації та універсалізації зовнішнього тиску, особливо російського втручання у вибори. І це не просто стандартна лякалка про “руку Кремля” як технологія розмежування електорату. РФ врахувала багато помилок при організації операцій “зламу” політичних систем. І Молдова сьогодні виявилась легкою здобиччю для російського монстра.  

Зараз РФ активно працює і на основному полі Санду – в середовищі виборців діаспори. Росія використовує православних священників для поширення пропаганди та розгортанні мережі ботів "Матрьошка" для створення фейкового контенту під виглядом легітимних іноземних ЗМІ. Проти PAS використовується також фейкова телефонна розсилка з пропозицією начебто від партії влади отримати винагороду за голос на її користь. Для бажаючих просять надіслати фотографію посвідчення особи.  

Росія на молдовських виборах реалізувала технологію “політичних проксі”. Тобто, з одного боку є недопущений до виборів блок “Перемога” Шора, відкрито проросійський і допущений до виборів “Патріотичний блок” Додона і приховано-проросійський блок “Альтернатива”. 

Росіяни провели аналіз помилок і побачили по результатам президентських виборів 2024 р., що після провалу Стояногло, чисто лівого електорату вже недостатньо. Потрібен приховано-проросійський проєкт, який не дозволить Санду мобілізувати своїх колишніх прихильників, втрачених через провали економічної та соціальної політики. Тоді Москва спроектуала такий собі прагматично-ліберальний блок “Альтернатива”, що на словах не проти ЄС. Задум такий: він має підібрати втрачений PAS проєвропейський електорат, щоб він не дістався знову партії Санду.    

Фатальні помилки

Проблема Санду у тому, що вона нічого не зробила, щоб політично та соціально розірвати цей електоральний нарив, який зараз внаслідок кампанії  отримав проросійську маркування та тепер опозиційно налаштовані виборці схильні сприймати вибори як сатисфакцію за проблеми та втрачені надії. Натомість, деякі представники влади втрапляють в скандали, як-от міністр праці та соціального захисту Олексія Бузу, який порівняв вибори з відповіддю на питання «ми народ чи бидло?», що миттю використала опозиція. 

Що потрібно було зробити Санду? Технологічно вона повинна була сприяти створенню паралельного європейського проєкту -  партнерської партії з м’якою опозицією до себе, яка би підібрала тих виборців, що остаточно відвернулись від PAS, але при цьому залишались прихильниками євроінтеграції. Фактично, готовий органічний партнер для майбутньої європейської коаліції. 

Кого зараз розчарований у Санду виборець повинен підтримати? З-поміж всіх привабливих проєктів залишається пару дрібних партій без шансу, або “Альтернатива”, за якою стирчать руки РФ, або взагалі не прийти на дільницю. 

В цьому і полягає вся фатальна недалекоглядність Санду, яка “приватизувала” європейські ідею. Через кампанію шаленого залякування виборця загрозою Кремля (загроза то цілком реальна та чітка) підводять його до акту насильницького “самопримусу” - зціпивши зуби прийти на дільницю і знову проголосувати “через себе” за PAS. Важко сказати, чи вірним є такий розрахунок, покаже лише результат голосування. Однак він може стати фатальною помилкою радників Санду. 

А поки “Альтернатива” бере своє, наголошуючи на соціально-економічних питаннях, а не на геополітичних. Ця політична сила намагається вдало маніпулювати позицією “третьої сили”. Наприклад, підтримуючи курс на європейську інтеграцію, блок одночасно виступає за відновлення постачання російського газу. 

Минулу монобільшість Санду в парламенті і феноменальний успіх PAS в нинішньому електоральному циклі не повторити, але нинішня влада Молдови вже не може собі дозволити просто так втратити владу. Занадто багато поставлено на кону - не лише доля Молдови.  

Оце і є головна суперечність кампанії - як за умов слабкої електоральної хімії з народом втримати владу у парламенті. І чи може демократична та європоцентрична владна команда в РМ ризикнути вимушеним та тимчасовим відходом від культури демократії в ім’я забезпечення європейського курсу та безпеки в Східній Європі? Чи може демократія бути жертвою для державної безпеки та гібридної війни Росії?