ЯК УКРАЇНІ ПЕРЕМОГТИ «СТАРУ ДЕРЖАВУ» ТА ВТІЛИТИ «УКРАЇНСЬКУ ІДЕЮ» ПІСЛЯ ВІЙНИ

ПАМФЛЕТ

1. «ПІСЛЯ ВІЙНИ» - ІСТОРИЧНЕ ПРОКЛЯТТЯ НЕ-ЗМІНИ.

Повномасштабна Україно-російська війна від самого початку стала в масовій свідомості боротьбою за право шансу на втілення якоїсь української ідеї радикально інакшого майбутнього як морального права мас за покладені пограничні зусилля. На противагу існує запропонована ворожою стороною гомогенізація, структурування нас до своєї подоби, яка в елементах дзеркалить нас самих. Від того викликаючи органічний супротив. Проте т.зв. ЗМІНИ зі сторони більшості народу України (виключаючи корпоративно-рентний істеблішмент) є відкладеним у часі, але стійким пасіонарним бажанням/мрією, що перебуває у протиріччі до всієї плеяди «режимів» державної влади ще задовго до 2022-го. Екзистенційний перемикач війни зробив нинішній режим останнім в моменті ігнорування перманентного народного революційного процесу. Всі вади опозиційної до народу держави проявлені у хижацько-трофейному характері експлуатації людей, капіталів та території як до, так й під час війни. Тому спорадично мотивацією до воєнної стійкості й самозахисту українського народу є не захист держави, а захист країни «Україна» з поверненим народу (націоналізованим) державним суверенітетом та новими спільними діями, які головним чином дають нарешті адекватну відповідь на питання реалізації соціальної справедливості та національної зв’язності. 

Саме така прихована «мотивація, відкладена на найближче майбутнє» є причиною стійкості більшості до російської пропаганди, ідеологічно сформульованої у фразі «чи за це Ви воюєте?» (при цьому апелюючи до дійсних неприглядних фактів хижацько-паразитичної вади системи людей, представлених у нашому державному апараті). Але на диво ворогу така апеляція не отримує схвального відгуку й масової дії. Влада в росії не розуміє того, до чого сліпа через власні страхи: наявні приховані революційні процеси в настроях, відкладені у часі (у відкритих пошуках теоретико-практичного формулювання для себе). Не маючи в собі конкретного, артикульованого, змісту  (зв’язних наративів у публічному просторі) цей процес тим не менш сконцентрований у поділяємій думці-емоції: «Після війни не має бути як раніше (не допустимо)». На практико-ідеологічному рівні ця опозиція держави та народу має кліповий вираз опозиції підходу RE-BUILT UKRAINE VS BUILT NEW UKRAINE. Образ протистояння чиновничих піратів, сидячих на галерах  фондів «відновлення» шкіл-доріг-водогонів, та якогось нового мислення та проєктування на зачищеному полі можливостей. 

Ця «RE» тут виступає у ролі паразитарної спроби корпорато-клептократії повернути на спинах відвоювавшогося народу способи відтворення своїх звичних механізмів підтримки статусного споживання. Тільки на цей раз вже на базі зменшеного населення та підрізаної індустріально-сировинної бази наповнення трюмів. Збереження норми прибутку повоєнної корпоратократії  буде вимагати компенсаційне збільшення експлуатації людей та природної території «до останнього хруща, що над вишнями гуде» (прискорено знищуючи наш історичний «дар богів» - натурекономічний ресурс україньких територій). 

В разі продовження «без змін», рентний характер економічної влади із централізованою корпоративізованою державою буде напряму визначати специфічну політекономію та структурний устрій повоєнної економіки України. Позитивне моделювання та аналіз перспективної організації нової кластерної структури економіки авторства економіста Олексія Куща «Від сировинної до кластерної. Як має змінитися економіка України.» нажаль не має шансу на реалізацію за старої системи устрою влади. «Урановий, промислово-енергетичний; титановий промислово-машинобудівний; літієво-графітний промислово-електротехнічний та електронний; залізорудний, промислово-машинобудівний; нафтогазово-вугільний енергетичний і хімічний кластери». Всі перелічені «кластери» можуть бути реалізовані, особливо екстракція сировини зеленої енергетики тільки на рівні напівфабрикатної обробки із малою доданою вартістю та високими екологічними витратами.

Український посадовий «deep state», заживлений раніше довоєним трофейним нац. капіталом, у воєнний та повоєнний час сам зайняв форвардне місце в системі організації української економіки, проявляючи суто здатності та таланти т.зв піратського капіталізму. А він в організаційному плані має здатності та навички лише у межах раніше затребуваних - зняття ренти з первинного сировинного сектору та малого-середнього підприємництва та кримінал. 

Для будь-якої «кластерної» економіки потрібна внутрішньо легітимізована державна система, здатна забезпечити довгостроковий спільний плануючий рух на зустріч співпраці із великим зовнішнім інвестором та компліментарними внутрішніми капіталами (людським в тому числі). За відсутності таких державних навичок останні зазвичай обмежуються «брудними» у всіх сенсах сировинними проєктами (див. французькі ключові проєкти із видобутку уранової руди в Намібії та Нігері). За такого спрощення результатом завжди стає місцева школа, яка збудована із матеріалів, співаючих від дозиметра (не! фігурально висловлюючись). 

2. МОВА ІДЕОЛОГІЧНИХ ІНСТИТУТІВ ТА ВУЗЬКЕ ВІКНО ДЛЯ РАДИКАЛЬНОЇ РЕОРГАНІЗАЦІЇ

Характер та зміст змін має визначатися тими образами економічної структури, яку готовий буде й зможе розділити у спільній дії увесь український народ. Для нас важливо також задля втілення соціальних мрій врахувати закриття породжених самою війною додаткових проблем. Необхідно вирішити задачу втраченої внутрішньої політекономічної, відтак й соціальної, зв’язності. В розмові про повоєнне модернізаційне будівництво країни ми маємо брати таку високу планку, яка відповідає у повній мірі нашому фізичному потенціалові території, вибореної невимовно високою ціною. Змінивши нарешті довгий час спрощену відповідь на питання «За що вічно боремось?». Настав час заповнити пустоту повітряної кулі під назвою «Українська ідея». Та екстраполювати її на максимальний потенціал нашої землі, політико-соціальну модель та інститути, які б відповідали найефективнішому способу його реалізації. 

«ТВОРИТИ ВЛАСНУ ДОЛЮ ВІЛЬНИМ ЧИНОМ НА ДАРОВАНІЙ РОДОМ ЗЕМЛІ» - егалітаристська ідея «по-українськи», визначена від негативного. Того, чого вічно бракувало нам у власній історії. В нас є історичний шанс виправдати затяжну буремність власної історії через соціалізацію свого Золотого Віку, закривши запит на справедливість. «Емоційний хвіст махає раціональним собакою» - наші великі колективні зусилля з облаштування світлого майбутнього наших дітей мають науковий стимул зі сторони кліматичної науки, проте вимагають елімінації звичного етосу управління нашим життям. Збочені стимули минулого - жадоба коротких прибутків та відсутність мудрості про суспільні наслідки мають піти.

Внутрішні ідейні стовпи та їх зміст:

1. Самостійність. Вміння формулювати та реалізовувати довгострокові (20+) програми системного просторового розвитку держави; 
2. Безпека розвитку. Критична багатостороння залежність зовнішніх сторін від наших здібностей та створюваних нами благ;
3. Сталість розвитку. Наші природний та геокліматичний ресурси мають прирощувати національний потенціал не за рахунок перекладених на наступні покоління витрат. Ми маємо капіталізувати середовище для наших онуків, а не закредитовувати їх через проїдання та паплюження природного капіталу сьогоднішнього;
4. Забезпеченість розвитку власними ресурсами. Україна є геокліматичною гаванню Європи і є ключовою сферою майбутньої європейської кліматичної адаптації. У найближчі кілька десятиліть вплив зміни клімату на Україну буде менш драматичним, ніж в багатьох інших частинах світу. Україна має сильну кліматичну позицію: згідно з нещодавньою оцінкою, вона входить до числа країн з найменшою схильністю до глобального впливу та низькою вразливістю багатосекторального розвитку до впливу зміни клімату. Великі річкові басейни мають достатні ресурси для штучного перенесення водних ресурсів на потреби внутрішніх територій з дефіцитом. Тема системного «дефіциту» в Україні є зовнішнім технічним аргументом й виходить із розрахунку «середньої температури по палаті» (це відбувається не без політичного мотиву приховування інтересів). Проте рукотворним інфраструктурним чином загальнодержавного ресурсу вдосталь, а джерела півночі та заходу будуть лише зростати. Колись історичний тягар у вигляді розташування країни в центрі зустрічі Заходу і Сходу - тепер забезпечує рівновіддалений захист від існуючих і потенційних руйнівних екстремальних «морських» штормових явищ, великих річкових розливів, ураганів і смерчів і т.д. Перед обличчям експоненційно зростаючих  стихійних лих по всьому світу, витратних для економіки та населення, - Україна це буквальним чином геокліматична Тиха Гавань;

Стрімкі кліматичні зміни, що прискорюватимуться у найближчі 25 років клином вбиваються у звичні цикли капіталізму. Класична компенсація падіння норми прибутку (до появи нової технічної інновації та монополій на новий технологічний уклад) відбувалась за рахунок оптимізації з переносом підприємств на території з меншою нормою оплати праці та/або низькими екологічними стандартами. Кліматичні зміни швидко змінюють мапу блукання глобалізованих капіталів та переписують прогнози їх майбутніх «тихих» та «буремних» гаваней (див. доповідь від за 2020-й). Їх географія нерівномірна, а у більшості випадків фізичний природний удар буде нанесений по більшості нещодавно індустріалізованих берегів т.зв. Глобального Півдня. Капіталам Півночі у більшості випадків прийдеться переплановувати самих себе та переплачувати за збереження внутрішньої фізичної стійкості та продуктивності економік, переходячи від накопичення до збереження. Найстабільніші території можуть і мають грати наввипередки у часі та перенаправити цей «адаптаційний капітал» до своїх берегів. В основі повоєнної зміни України необхідно використати саме цей нац. капітал. 

3. ОНОВЛЕНА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ МАЄ ПОКІНЧИТИ З ЦЕНТРАЛІЗОВАНИМ ПІРАТСТВОМ. 

Рес-публіканізація (як спільна справа) повоєнної побудови із України т.зв. геокліматичної гавані світу на практичному рівні дозволить нам самим повернути собі державу, повернувши собі один одного - це відповідь на питання «навіщо нам спільність та сумісне життя в одній країні». Майбутнє, його фізичне забезпечення, має стати нашою спільною rēs pūblica. Влада над долею повертається при колективній відповідальній цілераціональній справі, де результати зусиль справедливо розподіляються між учасниками та невід’ємно стають ресурсом для майбутніх поколінь. 

Основа нашої національної майбутньої рекапіталізації лежить в натурекономічному ресурсі територій. Який по справедливості знаходиться в праві пріорітетного вигодоотримання зі сторони місцевих громад й майбутнє потенціалу якого в їх руках. Розвиток інфраструктури природних послуг та адаптації (водна інфраструктура, ліси та ін.) є відповідно обов’язковою частиною співучасної демократизації економіки громад та політичної суб’єктності місцевої влади. «Парашутизація» місцевої політики відмирає в той момент, коли ми перезапускаємо принцип влади із низу. Піратська централізована система стримує цей процес лише через поставлену війною паузу у відповідних умонастроях та соціально-політичних діях. Ідея про унікальність нашої землі в цей історичний планетарний момент та можливість колективних довгострокових взаємовигідних благ, які за спільних дій ми можемо на довго тут створити - дає можливість перетворити відцентровий  внутрішній соціально-політичний процес (обвальне дезорганізаційне розбігання) у перезапуск українського проєкту на засадах НОВОІНДУСТРІАЛЬНОЇ НАЦІЇ В ГЕОКЛІМАТИЧНО СТАБІЛЬНІЙ КРАЇНІ. 

За таких умов, центр зборки влади - громади та їх регіональні представницькі органи як головні суб’єкти та бенефіціари реалізації проєктів докапіталізації натур-економічних ресурсів України, релокації європейських бізнесів із сухих та перегрітих територій. 

За Центром залишається важлива, але обмежена функція - контроль дотримання міжрегіональної справедливості розвитку (немає малих та незначних регіонів, за чий рахунок могли б розвиватися інші) та відповідність всіх «геокліматичних» проєктів системному плануванню + питання колективної безпеки в широкому спектрі. 

Доборолась Україна 

До самого краю. 

Гірше ляха свої діти Її розпинають. 

Замість пива праведную Кров із ребер точать. 

Просвітити! кажуть, 

І дурних научать "Чужим туманом, засівати!" 

Нехай, мов, засяє Нова правда, нове слово, 

Нове та й лукаве…

Тарас Шевченко "І мертвим, і живим, і ненарожденним..." (1845)

ДОДАТОК. ПОЛІТЕКОНОМІЧНА СХЕМА ДЕМОКРАТИЧНОГО ОСВОЄННЯ ВОДНОГО РЕСУРСУ КРАЇНИ.

Схема реалізації кліматичних адаптаційних заходів на прикладі водної сфери: розподіл повноважень та доля участі

(Припустимо необхідність, а відтак наявність всіх нижче зазначених документів та інституцій. Та виходимо із того, що вже зараз вода - це глобально конвертуємий ресурс)

I Етап. Створення Натурекономічного секторального зонування: «Мапа перспективного просторового розвитку» натурекономічних ресурсів та «Адаптаційний водний Ген-план» створюється для уряду, та дає йому інструмент, який уможливлює створення геокліматично раціонального (що враховує просторово-часовий вплив зміни клімату), секторального зонування видів господарської діяльності та синхронізованого з цим обов'язкового будівництва водних інженерних рішень із фіксованим просторовим регістром - в якості довгострокової державної політики. Це стає інструментом збереження та примноження інвестиційної сили території країни.

II Етап. Ефективна реалізація «Генерального плану повоєнного розвитку», у його частині будівництва адаптаційної кліматичної інфраструктури, згідно з умов. «Адаптаційного водного Ген-плана», передбачає створення наступної нової інституціоналізованої схеми взаємодії бізнесу та різних рівнів влади. Вона включає: співвідношення повноважень; володіння часткою в капіталі інфраструктурних об’єктів; прибутку, тощо.

ЦЕНТРАЛЬНА СИСТЕМА ВЛАДИ.

1. Контролює на національному рівні реалізацію змісту умов та параметрів «Адаптаційного водного Ген-плану»: всі інвест-проекти, всіх секторів економіки, повинні прямо співвідноситься з його змістом. До завдань центральної влади входить забезпечення справедливості розвитку натурекономічного ресурсу та доступу до нього, згладжування нерівності регіонів у доступі до ресурси, арбітраж, охорона цілісності та ефективності національної водної системи. 

2. Проводить економічну дипломатію з суверенними урядами (що представляють інтерес національних компаній). Міждержавні інвестиційні договори повинні забезпечувати довгострокові інвестиційні проєкти з прив'язкою проєктів до зобов'язань щодо дольового інвестування (в акціонерній формі) у регіональні водні інфраструктурні об’єкти, як частини суб- та регіональних управлінь - з отриманням інвестором гарантій пропорційного доступу (квота по частці у капіталі) до сезонного обсягу водного ресурсу. Та/або попередня (до капітальних інвестицій у власний головний проєкт) участь у будівництві/рекапіталізації національно-регіональних водних інфраструктурних об'єктів з контрактованим доступом до води "відкладеного в часі" під проєкти спричиненої кліматом активної промислової релокації або інше. Інвестор повинен отримати гарантію параметрів поточних та майбутніх натурекономічних ресурсів (зі зрозумілою схемою квотування при їх між річних флуктуаціях: «посушливий»/«заливний» роки) 

Державний інтерес: відповідно до національного плану перспективної водної системи України реалізувати «методом будівельних пазлів» керований процес державно-приватних інфраструктурних інвестицій. Дохід від прибутку у водній інфраструктурі – 20%. Частка у капіталі – 20%. Весь прибуток спрямовується на загальне фінансування великих транзитних національних (трансрегіональних) водних проектів. 

РЕГІОН-РАЙОН. Регіональна та районна влада виконують лише наглядовий низхідний рівень контролю інвест-проектів на місцях у питанні їх відповідності до параметрів та умов «Адаптаційного водного Ген-плану».

На основі регіону створюється консолідований власник-розпорядник «Обл. Вода» – комерційна, державно-комунально-приватна акціонерна компанія. 

МІСЦЕВА ВЛАДА. Володіє капітальною часткою в кожному конкретному водному проєкті, відтак й відповідною часткою в акціонерній «Обл.Воді» у розмірі 31%, пропорційно включеності місцевих громад у відповідні водні проєкти. Отримує більшу частину доходів із зборів (55% на соц. розвиток) з господарської діяльності, яка споживає суто місцеві водні ресурси (в межах кордонів ОТГ, агломерацій): місцевий зібраний в резервуари сток, підземні джерела води, тощо. 

Центром перерозподілу залишається регіональна структура - «Обл.Вода», де зафіксована пропорційна власність та доходи. Залишок власної квоти на воду може перепродаватися громадою місцевому бізнесу. Це стане стимулом впровадження технологій заощадження та усунення нераціональних втрат комунальними господарствами на місцях.

Початковим джерелом фінансування частки капітальних інфраструктурних інвестицій зі сторони громад пропонується розглянути т.зв. зовнішню повоєнну іноземну допомогу «на відновлення». Максимальне зближення інтересів можливе у випадку співпадіння країни донора та інвестуючої фірми країни походження донора (таким чином вони можуть реалізувати комплексне рішення з водо-ресурсного забезпечення своїх іноземних інвестицій у нашу територію).