Чи прийме Палата представників допомогу Україні?

В Палаті точаться дебати навколо небажання спікера Майка Джонсона виставляти законопроєкт на голосування.

Після прийняття Сенатом пакету допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню він повинен бути затверджений Палатою представників. На відміну від Сенату, більшість там мають республіканці, і спікер Майк Джонсон не хоче виносити пакет на голосування. На це можна виділити різні причини, а також можливі шляхи вирішення, проаналізувавши ймовірність з урахуванням історичного досвіду.

Виклики, що стоять перед спікером Джонсоном та прихильниками міжнародної допомоги

Спікер Майк Джонсон обійняв посаду після усунення свого попередника Кевіна Маккарті за ініціативою радикально налаштованих членів партії, а також за допомогою голосів усіх демократів. Це стало можливим в першу чергу завдяки поступці радикалам, на яку Кевін Маккарті пішов під час свого призначення. Її сутність полягає у тому, що тепер лише один член Конгресу може винести на голосування зняття спікера, і привид такої можливості переслідує тепер і Джонсона.

Все те ж радикальне крило партії погрожує Джонсону – якщо він винесе на голосування допомогу Україні, то його спіткає доля Маккарті, якого усунули після винесення на голосування законопроєкту про тимчасовий бюджет. Таким чином, Джонсон вбачає перед собою реальну загрозу, яку може бути втілено в життя.

Відчуваючи патовість ситуації, Джонсон відправив Палату представників на канікули, аби повернутися на дедлайн для голосування щодо нового бюджету для федерального уряду. Це спровокує активне обговорення саме цього питання і відкладення питання України до супервівторка, на якому соціологічні дослідження пророкують Трампу впевнену перемогу в усіх 15 штатах. Можна вважати, що Джонсон хоче зміцнити свої позиції перемогами Трампа і частково позбутися тиску. Особливо негативним для нього фактором є хиткість більшості в Палаті представників, де республіканцям вже важко приймати власні законопроєкти через відставки конгресменів, а також останні довибори в 3 окрузі штату Нью-Йорк, де на зміну республіканцю прийшов демократ, зміцнивши позиції останніх.

Рух МАГА в своїх діях загалом орієнтується на екс-президента Трампа, який хоче залишити за Байденом перелік невирішених проблем та використати їх проти свого опонента восени. Саме тому після досягнення двопартійної угоди щодо кордону та міжнародної допомоги у Сенаті риторика прихильників Трампа різко змінилася, і не встигли сенатори-радикали прочитати законопроєкт, як уже почали його критикувати, через що питання міжнародної допомоги та південного кордону були розділені. Як виявилося, проблема, яку вони називали катастрофою ледь не щодня, має, на їх думку, почекати президенства Трампа. Після розділення пакету Ренд Пол (сенатор Кентуккі) та інші противники допомоги Україні почали усіляко затягувати обговорення в Сенаті, а також знову чіпляти тему кордону, яку з їх же ініціативи відокремили від законопроєкту.  Щодо загального голосування: 70 сенаторів проголосували «за», а 29 – «проти», це показало тенденцію розколу в республіканській партії у Сенаті та слабкість лідерства Макконела, адже «за» проголосували 20 рес публіканців разом з лідером більшості, і аж 28 – «проти».

Можливості компромісу  

Помірковані республіканці в Палаті представників хоч і виступають за підтримку України, проте стикаються з дилемою можливих подальших дій. Враховуючи відмову спікера Джонсона виносити на голосування законопроєкт, вони почали шукати інші варіанти разом зі своїми колегами-демократами.  Як писали CNN, сам Джонсон «за зачиненими дверима» говорив, що немає куди поспішати і, що законопроєкт не пройде у його нинішній формі.

Саме тому ця група в період канікул проводить зустрічі зі спікером Джонсоном і намагається знайти точки дотику, аби вирішити питання винесення допомоги на голосування. Серед них активно підтримують Україну Тернер, Бекон та Фітцпатрік. Останні двоє в якості компромісу  запропонували зменшену версію сенатського законопроєкту, разом із демократами з кокусу «Problem solvers» («Вирішувачі проблем»). Їх пропозиція полягає у наданні виключно військової допомоги на суму 66,3 мільярда доларів, проте зі скасуванням гуманітарної та бюджетної підтримки України, а також додає кілька заходів із безпеки кордонів, які хотіли повернути ще під час обговорень у Сенаті. Як пише The Wall Street Journal, також ними пропонується включення тимчасового дозволу на політику Трампа «залишайтеся в Мексиці» та нові повноваження, які дозволять відмовляти мігрантам, навіть якщо вони просять притулку. Республіканець Майкл Маккол пропонував іншу ідею: заміну грантів для України на кредити, а також використання заморожених російських активів для допомоги.

The Washington Post зазначали і про іншу ідею Джонсона, який натякнув на можливість розбиття сенатського пакету на частини, щоб голосувати за положення про зовнішню допомогу по частинах. Багато республіканців зазначили, що воліли б голосувати за кожне питання окремо, а не в пакеті, і такий курс може виявитися більш прийнятним і для деяких демократів (кокусу «Squad», який займає ультраліві позиції і виступає проти допомоги Ізраїлю). Проте очевидно, що такий можливий компроміс затягне процес прийняття рішень надовго.

Крайня міра - «discharge petition»

Інший варіант, який активно обговорюють – це «discharge petition». Простими словами це голосування за законопроєкт в обхід голови комітету, який має провести його через комітет, і в обхід спікера, який має поставити його на голосування у залі. Історично вона була створена саме як інструмент обходу спікера, проте з часом модернізувалася.  Тепер для того, аби ця петиція спрацювала, вона має бути підписана як мінімум 218 конгресменами, що є більшістю голосів Палати представників. Це означає, що партія більшості в будь-якому разі має піти проти свого спікера, об’єднавшись із партією меншості. Це створює прецедент партійного бунту, який не так і часто ставався в історії США. Після того, як у 1935 р. було введено правило 218 підписів, цей інструмент часто використовували північні демократи для боротьби з консервативними південцями. Проте ці петиції не використовувалися повністю, а здебільшого були елементом тиску на голів комітетів. Якби процес їх реалізації доводився до кінця, це можна було би розцінювати як вотум недовіри керівництву партії, тому останні і йшли на поступки та проводили законопроєкти через комітети, як правило, із правками. Починаючи з 1993 р., підписанти таких петицій стали відомими громадськості після подання фінального документу, після цього така петиція ставала законопроєктом лише двічі – у 2002 та 2015.

Саме тому можливість для республіканців піти разом із демократами проти власного спікера є крайньою мірою у разі відсутності компромісу. Після того, як петицію підпишуть 218 конгресменів, має пройти 7 днів до того, як ініціатор петиції може звернутися до спікера та Конгресу. За цей час підписанти будуть відомі громадськості, яка здійснюватиме на них сильний тиск, а також на спікера, аби той придушив «заколот» у партії.  З одного боку так, помірковані вже пережили такий тиск, коли відмовлялись голосувати за Джима Джордана на посаду спікера, проте тут резонанс буде значно більший.

Для республіканців можливий розкол у партії є важким ударом, враховуючи вибори, що з кожним днем все ближчі. Демократи, з іншого боку, не бояться розхитувати човен і спробувати потопити республіканців, разом із цим забезпечивши затвердження важливих для себе питань і міцні позиції на виборах. Заручниками такої політичної гри ми і стаємо.

Тому і варіант компромісу, в якому демократи запропонують Джонсону гарантії підтримати його у разі ініціювання голосування за його відставку, є малоймовірним. Силами демократів і бунтарів у республіканській партії був усунений Маккарті, тож занадто сильною буде спокуса повторити тритиженивй хаос із обранням спікера, який вдарив по республіканцях.

Проте у разі безкомпромісності Джонсона, шанси на просування «discharge petition» існують. Для низки республіканців, що відносяться до двопартійної групи «Вирішувачів проблем», питання міжнародної допомоги є важливим, адже вони розуміють виклики, з якими стикається США як світовий гегемон, і що вони не можуть стати на паузу і чекати наступних виборів. Це крайня міра, яка має шанс на втілення.