Історичні спроби мадяризації українського Закарпаття

Політика асиміляції неугорських народів почалася ще наприкінці 18-го сторіччя.

Її об'єктом були хорвати, словаки, румуни, євреї, серби, українці (карпатські русини). Спочатку це був процес відродження власне угорської мови, яка до того вважалася мовою "низів". Але згодом до її вивчення примусово стали залучати всіх неугорців, що, звісно, викликало невдоволення і спротив.

Особливо агресивного характеру політика мадяризації набула після 1867 року, коли було утворено дуалістичну монархію - Австро-Угорщину. "Мадяри здобули цю державу для мадярів, а не для інших. Тому зверхність і гегемонія мадярів сповна виправдані", - говорив прем'єр-міністр Королівства Угорщина Кальман Тис.

Певний час він був ще й міністром внутрішніх справ і в той період закрив три словацькі гімназії, звинувативши їхніх керівників у проповідуванні панславізму. Така ж доля спіткала і єдину на Закарпатті учительську семінарію, розташовану в Ужгороді, де навчання відбувалося українською мовою. А згодом навчання у більшості шкіл стало вестись лише угорською мовою.

У 1879 році було ухвалено закон, за яким угорська мова стала обов'язковим предметом у всіх народних школах та гімназіях. А вивчення "рутенської" (фактично ж української) мови як обов'язкової на Закарпатті було скасовано.

У 1891 році всі населені пункти Королівства Угорщина отримали угорські назви. А всі неугорці примусово отримали угорські імена та прізвища.

Як наслідок, угорці, які згодом опинилися поза межами своєї країни, стали жертвами зворотньої дискримінації. Конфлікти через мовні питання в Угорщини виникали і з Румунією, і зі Словаччиною, коли обидві країни, як вважали в Будапешті, ухвалювали рішення, що утискають угорців та їхню мову.