Закон про олігархів: добре, але мало

Сказати, що прийнятий закон ідеальний, поки що не можна. Необхідність розробки і прийняття цього законодавчого акта в стислі часові терміни, поза сумнівом, внесла свої корективи. Але з роллю базису для подальшого удосконалення правового врегулювання цієї сфери він цілком впорається. Після розгляду законопроєкту про олігархів у першому читанні нардепи внесли до документа понад тисячу правок. Однак було застосовано процедуру, за якою розглядали спочатку ті структурні частини законопроєкту, які містять основні, визначальні положення проєкту (таких було 13). Їх фінальну редакцію запропонував профільний комітет, і всі нардепи її підтримали. Але вже зараз у законі можна знайти три «шпарини», які найближчим часом необхідно буде закривати.

 Перша «лазівка» – це процедура декларації зустрічей держслужбовців з олігархами. У прийнятому законі прописано процедуру як безпосередньо для держслужбовців, так і для депутатів. Водночас, якщо з олігархом зустрічається не держменеджер, а його довірена особа, то ніде не прописано навіть необхідність декларування таких контактів. У разі ж, якщо конфідант приходить зі сторони олігарха, то такий контакт підлягає оприлюдненню. Бачимо явний дисбаланс, який необхідно виправити.

 Друга «лазівка» криється в забороні на фінансування політичних проєктів. У законі чітко прописано, що олігарх не має права фінансувати політичні партії та кампанії. Однак про обмеження фінансування політпроєктів поза виборчим процесом юридичними особами, в яких олігарх є кінцевим бенефіціаром, в законі немає ані слова. Всі розуміють, що формально вибори тривають два-три місяці, але основна робота ведеться за два роки до цього. Під час безпосередньо виборів уже остаточно оформлюються досягнуті раніше напрацювання. Відповідно, будь-які внески в партійні каси з боку компаній, хоч якось пов'язаних із олігархами, також необхідно обмежити. 

Третя «лазівка» пов'язана з фінансуванням медіа. Закон забороняє олігархам володіти інформаційними ресурсами, щоб не чинити впливу на незміцнілі уми в суспільстві. І це правильно. Іноді правильна інформаційна підтримка цінується набагато більше, ніж будь-яке фінансування. Але для цього не обов'язково бути власником ЗМІ. Досить буде щедро платити, наприклад, за рекламу. Закрити цю дірку в законі можна правкою про те, що фінансування медіа олігархами і пов'язаними з ними компаніями в будь-якому вигляді підлягає декларуванню. Потайки, кешем, такі обсяги грошей закрити не вдасться.

 Я подавав усі ці три поправки до другого читання закону «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Однак внести їх до остаточного варіанту тексту відразу не вдалося. Відтак будемо з колегами подавати окремий законопроєкт. 

Головне, що перший крок у цій боротьбі, яку раніше тільки декларували, зроблено. Треба розуміти, що мета цього закону – не обмежити у правах олігархів, а зрівняти їх у правах із рештою бізнесу, який не грає в ігри з владою. Та й самі олігархи, принаймні, офіційно, цього хочуть. Власник СКМ Рінат Ахметов ще в липні цього року, коли закон про олігархів проходив перше читання, заявляв: «Все, що нам потрібно від будь-якого уряду, – це чесна конкуренція і однакові правила гри для всіх». Депутати зробили для цього все необхідне, і я впевнений, що уряд теж докладе всіх зусиль для встановлення однакових правил.