«Закон як дишло». Чому санкційну політику в Україні потрібно перезавантажувати

Якщо введення санкцій в Україні передує розслідуванню кримінальних проваджень, то проблема прямо вказує на слабкість та залежність правоохоронних органів

Події останнього року засвідчують гостру необхідність перегляду санкційної політики держави. Скандальні рішення РНБО щодо накладення санкцій відносно окремих громадян, телеканалів «112», «NewsOne» та «Zik», проти 10 українців і 79 компаній, пов’язаних з контрабандою, проти так званих «злодіїв в законі», «кримінальних авторитетів», шести людей та десяти компаній, серед яких російський ритейлер Wildberries – підтверджують, що механізм санкцій перетворився на інструмент розправи з неугідними. Кожне засідання РНБО країна сприймає як чергову серію серіалу, в якій можуть впровадити санкції проти кого завгодно, виходячи із власних інтересів.

Все це підриває фундаментальні принципи права і сіє сумніви щодо законності застосування обмежувальних заходів. У більшості випадків санкції в країні служать ситуативним політичним інструментом і невиправдано обмежують права та свободи тих чи інших осіб. Тож, санкційну політику необхідно перезавантажувати: механізм застосування санкцій потрібно зробити більш правовим, таким, який відповідав би інтересам національної безпеки та правам громадян.

Що не так із законом

Закон «Про санкції» був ухвалений Верховною Радою в 2014 році. Його метою є захист національних інтересів, безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидія терористичній діяльності, запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави. Згідно ст. 1 Закону, санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до:

-         іноземної держави;

-         іноземної юридичної особи;

-         юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента;

-         іноземців, осіб без громадянства;

-         суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Законом передбачено 25 видів можливих санкцій. Рішення про їх застосування приймаються РНБО на підставі пропозицій Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, НБУ та СБУ. Рішення РНБО вводяться в дію указом Президента України і є обов’язковими до виконання.

Але через ухвалений наспіх закон на практиці ми зіштовхуємось із купою проблем із застосуванням положень на практиці.

Найбільше питань виникає щодо правомірності застосування cанкцій до громадян України та юридичних осіб. За законом, обмежувальні заходи можуть бути застосовані у разі, якщо їх буде віднесено до суб’єктів, які займаються терористичною діяльністю. Але Закон «Про боротьбу з тероризмом» досить широко визначає «терористичну діяльність». До того ж кримінальним кодексом встановлена відповідальність за тероризм. Але притягнути до відповідальності можна лише згідно вироку суду. Тож, санкції проти «ТОП-контрабандистів», які були накладені без викликів на допит, без можливості надання пояснень, без рішень суду, вказують лише на купу невирішених накопичених роками проблем: корумповану систему правоохоронних та контролюючих органів, правозастосування, бездіяльність судової системи.

Тому в санкційній політиці слід передбачити:

-         систему моніторингу виконання рішень РНБО;

-         адміністративну та кримінальну відповідальність за невиконання рішень про застосування санкцій;

-         орган санкційного контролю;

-         Спеціальних фахівців з питань санкційної політики.  

Через відсутність відповідальності ми маємо безліч можливостей для «підлаштувань» в законі, які нинішня влада використовує у політичних цілях. Та доки політики будуть використовувати Закон і державні органи в своїх інтересах, до тих пір його норми повноцінно не працюватимуть.

Якщо введення санкцій в Україні передує розслідуванню кримінальних проваджень, то проблема прямо вказує на слабкість та залежність правоохоронних органів, які не дотримуються виконання заходів щодо встановлення та документування фактів, встановлення осіб, процесу вручення підозр і скерування справ до суду. За кожну протиправну дію має слідувати відповідальність. Поки в Україні не почнуть слідувати цьому правилу, нам постійно дорікатимуть відомим народним прислів’ям: «закон – як дишло. Куди повернеш – туди і вийшло». Під «дишлом» в метафоричному контексті розуміють «голоблю», яку можна крутити у різні сторони. Що і відбувається з положеннями закону на практиці.

Що варто змінювати

Станом на сьогодні на розгляді у Верховній Раді зареєстровано ряд законопроектів, які можуть змінити санкційне законодавство

Це законопроекти:

- 4002 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за порушення вимог санкційного режиму, діючого на захист національної безпеки і територіальної цілісності України»;

- 4454 «Про національні та міжнародні санкції»;

- 5030 «Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" та інших законів України щодо посилення вимог антикорупційного законодавства, фінансового контролю та обмежень щодо осіб стосовно яких застосовані санкції»;

- 5191 «Про засади санкційної політики України» та альтернативні до нього.

На даний час законопроекти знаходяться у комітетах ВРУ і більше року не розглядаються. Вважаю, що необхідно розглядати ті ініціативи, які передбачають саме законодавчі механізми введення санкцій, а не конкретне спрямування санкцій проти тих чи інших осіб.

Свавільне застосування санкцій РНБО несе загрозу принципам демократичного українського суспільства. Систематичне незаконне застосування санкцій суперечить принципам верховенства права, яке базується на правовій визначеності та пріорітетності прав людини.