Тарифи у пост-ковідну еру: як споживачу вакцинуватись від підвищення

Літо та відпустки ще не завершились, а інформаційний простір вже рясніє гарячими темами, які, у кращому випадку, мали турбувати нас взимку: потенційний тотальний локдаун та можливе підвищення тарифів.

Про те, що стало причиною та чому ми знову, як споживачі, мали б взяти калькулятор щоб порахувати своє споживанння та почати планувати заздалегідь, спробуємо розібратись тут. 

По-перше, маємо констатувати хорошу новину: реформи останніх років в енергетичному секторі стали вже незворотніми, і хоча не всі учасники ринку та виробники електроенергії погоджуються, що в основі реформаторських планів – український споживач, але у довгостроковій перспективі - так воно і є. Це дуже легко пояснити – Україна за останні роки лібералізувала ринки газу та електрики за європейським зразком, і (хоча не все ще вдалося) в нашій країні енергетичний сектор став одним з драйверів реформ відповідно до шляху, орієнтири якого було закладено у спільній Угоді про Асоціацію Україна-ЄС. Стрімкий розвиток відновлюваних джерел енергії, участь України у перемовинах щодо побудови нової водневої економіки в Європі, розвиток технологій зберігання енергії, початок роботи із трансформації вугільних регіонів у соціально та економічно потужні території – підтверджує незворотність інтеграції України із європейським енергетичним ринком.

З 1 липня 2019 р. в Україні був реалізований новий оптовий ринок електроенергії, заснований на конкуренції виробників електроенергії. Цей перехід до нової моделі ринку електроенергії став кроком для дотримання європейських правил та стандартів, відповідно до зобов'язань України.

З точки зору споживача, нові правила та стандарти мають привнести головне – передбачуваність, безпеку та надійність у сукупності із дешевими ресурсами, на яких більше не зароблятимуть олігархічні монополії. Дехто додасть – екологічність, відсутність наслідків для природи від діяльності енергетичних компаній, і буде правий – саме цей тренд на сьогодні став домінантним в світі та набирає популярності в Україні.

Але разом з тим, останній рік привніс нову термінологію в теорію та практику. Новим трендом стало таке поняття, як проблема розвитку економіки у «пост-ковідну еру». На початку пандемічної кризи попит на енергетичні ресурси знизився, але ця тенденція швидко змінилась. Цього літа ситуація і зовсім майже вийшла з під контролю: ціни на газ та електрику в Європі б’ють рекорди. Енергетичний сектор ЄС, який демонстрував стійкість коли майже третина світового населення залишалася в приміщенні, тепер почав виставляти рахунки. Вартість природного газу та електроенергії зросла по всій Європі, досягнувши історичних рекордів у деяких країнах. У Німеччині оптові ціни на електроенергію в цьому році зросли більш ніж на 60%(!). Згодом, побоювання експертів щодо інфляції одностайні – нова реальність не залишить власникам підприємств вибору, і ціни піднімуться на все - починаючи від чашки капучино. У Європі плани відмови від викопних видів палива, в першу чергу - вугілля, також відіграють свою роль, оскільки комунальні підприємства платять майже рекордні ціни, щоб купувати дозволи на забруднення, необхідні для продовження виробництва електроенергії з викопного палива. Відповідно, рекордно зростає і ціна на комунальні послуги.

Зараз ціни 2020 року вже не здаються європейцям високими – а тоді ціни на річне споживання домогосодарством у обсягах від 2500 до 5000 кіловат - годин (200-400 Квт-годин в місяць) були найдорожчими для домогосподарств у Німеччині і становили в середньому 30,43 євроцентів за кіловат-годину (тобто трохи більше 9 грн).

Середня ціна побутової електроенергії в Європейському Союзі у другій половині 2020 року становила 21,34 євроцента за кіловат-годину (6,6 грн за теперішним курсом).

Україна, незважаючи на глобальні потрясіння на фінансових та сировинних ринках, поки що на фоні країн ЄС, виглядає країною із режимом дуже соціально-орієнтованої «енергетичної демократії»: в нас продовжуються реформи, відбувається підвищення енергоефективності в різних секторах економіки, а вразливі споживачі отримують субсидії. Але для того щоб держава була впевнена, що ті, хто потребує державної допомоги, її отримують, інструменти державного регулювання мають постійно оновлюватись, для того щоб встигати за змінами в економіці. Крім цього, Уряд має  фокусуватися на захисті вразливого споживача, на тому, щоб тарифи, які є інструментом регулювання, були справедливі і зрозумілі саме споживачам.

Але як раз зрозумілих пояснень новаторським, реформаторським діям міністерств іноді таки не вистачає – люди іноді просто не розуміють офіційної мови  реформаторів.

Так, зараз Міністерством енергетики розроблена нова методологія, що дозволяє знизити тариф для вразливих верств населення, та при цьому ще й забезпечити можливість для виробників електроенергії модернізувати виробничі потужності у посткризовий період.

В основу покладено тіж самі принципи, що і в ЄС – сплачує більше той, хто більше споживає, а вразливі споживачі та ті хто споживає менше/більш ефективно – мають преференції. Таким чином, для вразливих верств населення запропонована ціна на рівні 1,44 грн, більше того, вона залишиться такою до 30 квітня 2022 року. Відповідальні міністерства та відомства мають ще майже місяць щоб до кінця вересня, ще раз проаналізувавши категорії споживачів за рівнем споживання, визначити ті категорії населення, які будуть оплачувати ціну електроенергії за ринковим тарифом.

Але звісно, не всі будуть задоволені новими, більш сучасними правилами, які відповідають практиці ЄС.

В структурі поточного тарифу для населення на електроенергію левову частку вартості складає тариф на розподіл продукції: 68%, а сама ціна електроенергії для виробників – лише 5%. При цьому, за попередніх Урядів, величина тарифів на розподіл електроенергії, тобто транспортування до кінцевих споживачів, зросла за останні 3 роки в 3 рази. Основною причиною зростання тарифів на розподіл електричної енергії  став перехід більшості операторів систем розподілу на стимулююче регулювання – РАБ тариф. Але, як виявилось, вартість такого тарифу була сформована на базі несправедливої оцінки вартості активів компаній – операторів – адже їх вартість була завищена у 5 (!!) разів відносно вартості приватизації. І саме ця сума була закладена у розрахунок їхнього доходу. Більше того, дисципліна виконання програм модернізації теж неодноразово викликала питання контролюючих органів. Згідно з постановою енергетичного регулятора – НКРЕКП, лише 50% від прибуткуоператори мають спрямовувати на інвестиційні програми, а інше можуть фактично виводити з компанії, виплачуючи дивіденди. Таким чином, парадоксально, але за час пандемії  та на порозі світової пост-ковідної енергетичної кризи, в Україні склалась ситуація, коли лише невеликий відсток від того, що населення платить за транспортування (розподіл) електроенергії, спрямовується на модернізацію енергетичної інфраструктури. А вартість послуг компаній операторів мереж – при відсутності будь яких витрат на виробництво – майже в 14 разів вища, ніж вартість за саму вироблену електроенергію. І тому, якщо тепер частину свого прибутку оператори спрямують в підтримку вразливих споживачів, за новою методологією так званого ПСО – це буде справедливо.

Мережі потребують модернізації беззаперечно й більш швидкими темпами. Тому держава має посилити контроль за використанням отриманих від населення коштів для їх цільового розподілення саме на модернізацію, а не на штучне збільшення прибутків власників та бенефіціарів операторів з розподілення.

А якщо нічого не робити? Лібералізація ринку без створення ефективних інституцій, необхідних для забезпечення сраведливої роботи ринку та конкуренції призведе до ще більшого підвищення тарифів, але разом з тим і надприбутків монополістів.

Держава має бути готовою змінити принципи формування тарифів, щоб споживачі були впевнені в тому, що на них не перекладають неефективність роботи операторів мереж, відбувалось підвищення якості та надійності постачання електроенергії. А під час нового можливого локдауну, прозорі прогнозовані тарифи, як і вакцина - точно не завадять.

Автор: Гліб Стригуненко, незалежний консультант, координатор проектів технічної допомоги, екс-керівник відділу взаємодії з ЄС у сферах економіки Урядового офісу європейської та євроатлантичної інтеграції (2017-2018)