Про сучасне українське мовлення.

Як достукатись до глядача.

В сучасному світі одними із найвпливовіших на суспільство інструментів є медіа, культура та мистецтво. Недооцінювати їх важливіть для формування суспільної думки – велика помилка. Зараз інформаційний простір в Україні важко назвати цікавим та різноманітним. Держава намагається заповнити його за рахунок проектів – Суспільне мовлення і канал ДОМ. Однак, навіть не аналізуючи прискіпливо якість контенту цих каналів можна чесно та відверто признати, що цього точно недостатньо і більше того, вони не виконують ту головну функцію, яка на них покладається. В першу чергу, вони не є інструментом, який би мав доставляти в кожну оселю та до кожного громадянина цікавий проукраїнський контент та вирішивути проблеми розвитку культура і мистецтва в державі, паралельно підтримуючи наших талановитих митців. Тож гратись Україні в такі іграшки, як ці канали – дуже дорого і сенсу немає. Розуміючи сучасні реалії і українське суспільство, на мою думку, треба гратись не з окремими телеканалами та радіо і телечастотами, що не цікавлять глядача, а створювати цікаві і якісні ефіри. Один із варіантів розвитку – це створення так званого державного інформаційного концерну, завдання якого полягає якраз у створенні контенту, який відповідає сучасним викликам та вимогам української державності. Але особливість полягає в тому, що контент має створюватись не для самого концерну та державних медіа, бо це лише втрата часу та ресурсів, як і до цього часу відбувається. В даному випадку, концерн – це великий продюсерський центр, що займається створенням контенту, якого потребує держава для розповсюдження української культури, ідеології, українського мистецтва, інформаційної безпеки. Цей контент має замовлятись у молодих українських талановитих митців та наших невеличних компаній, для розвитку і підтримки саме нашого українського культурного та мистецького середовища. Майданчиками для розміщення цього готового творчого продукту мають обов’язково бути центральні теле- та радіоканали країни за рахунок квотування. Наприклад, 10% кожного центрального медіа – це контент, що має бути закуплений у державного інформаційного концерну. Враховуючи, що якість контенту може бути різною, найкращий варіант – це проведення аукціонів по закупівлі його каналами. Більш цікавий та якісний буде більш вартісний і його зможуть закупати великі національні медіаресурси, відповідно простіший та дешевший контент зможуть за невелику суму отримувати регіональні ЗМІ. Таким чином ми досить швидко отримуємо результат, коли всі наші медіаресурси стають носіями української культури, мистецтва та інформаційної безпеки. Тоді у нас автоматично вирішується питання з проросійськими чи пропагандистськими медіа – вони всі стають проукраїнськими та транслюють цікавий український контент. І ще дуже важливий нюанс – в такому випадку, ми підтримуємо вітчизняного виробника, надаємо можливість розвиватись молодим талановитим митцям, а не витрачати шалені кошти на контент, що виробляється за кордоном. Це можливості для всіх – і для суспільства, і для творчої спільноти, і для держави. Тому, на мою думку, саме в цьому напрямі слід рухатись.