Боятись небезпечно.

Говорити треба чітко.

За кілька місяців буде два роки, як почала працювати Верховна Рада 9 каденції. Я з самого початку обрав для себе шлях вирішення важких, але важливих питань – реформування ДАБІ і будівельної галузі в Україні, питання множинного громадянства, співпраця з діаспорами та національними спільнотами, питання протидії ідеології «русского миру», яку намагається нав’язати Росія, розповсюджуючи свій вплив на всі колишні республіки союзу та мріючи про відродження імперії. Зараз вивчаю питання надприбутків та розподілу їх, як в багатьох цивілізованих країнах світу.

          Всі ці проблематики є непростими. Розмовляючи і дискутуючи з іншими депутатами, політиками чи посадовцями постійно чую одні і ті ж самі фрази – «це таке важке питання», «в цій сфері вже багато конфліктів, непорозумінь, краще не починати», «це досить стара проблема, їй вже стільки років, давайте щось простіше, що можна швидко вирішити». Складається враження, що це ніби мантра, яку вони повторюють, навіть не замислюючись.

        Я довгий час не міг зрозуміти цього. Особисто я вважаю, що одним із завдань політика є вміння вирішувати надскладні завдання, які цементуються роками і перетворюються на пухлини в організмі. Не займатись лікуванням і вирішенням цих завдань є величезною помилкою. Вони є викликами для нас і ставлять під загрозу нашу державність та незалежність.

        Ми протягом 30 років намагались ховатись від багатьох проблем, закривати очі та ховати голову в пісок. Постійно боялись, намагались лавірувати між проблемами, сподіваючись, що проблеми якось зникнуть самі. Ні, вони не зникнуть. Мало того, всі ці проблемні питання, які постійно накопичуються, з часом вибухнуть. Це така собі міна сповільненої дії, яка може стати для нас катастрофою. 

       Мені важко миритись з тим, що цю стару технологію – не помічати проблем, ховати голову в пісок та уникати вирішення складних завдань, все частіше починають практикувати нові молоді політики. Як заразний вірус, вони підхоплюють стару недієву технологію, навіть не розуміючи, що ці наші лавірування та намагання бути «і розумними, і красивими» дуже яскраво помітні, як нашим партнерам, так і нашим ворогам. І всіх це певною мірою дуже дратує. 

        Краще мати чітку зрозумілу для всіх позицію, говорити прямо та чесно, особливо у важливих питаннях державності і незалежності, навіть якщо нашим партнерам щось буде не подобатись. Послідовне та жорстке відстоювання своїх державних інтересів завжди заслуговує на повагу і викликає бажання дискутувати та шукати компроміси. А от невпевненість та постійні танці між крапельками лише дратують весь світ та роблять нас слабкими. Давайте не вважати, що весь світ дурний, а ми – найрозумніші. 

         Я маю надію, що найближчим часом ми викоренимо стару пагубну звичку – бути для всіх хорошими. Ніхто з партнерів не буде відстоювати наші інтереси та вирішувати наші проблеми, допоки ми не почнемо це робити самі. Важко, складно, але вирішення всіх проблем саме в нас.   Источник: