Власник сторінки
Народный депутат ВР Украины, фракция «Слуга народа»
Продовження буде.
Введені Президентом Володимиром Зеленським санкції проти телеканалів Віктора Медведчука і проведена слідом за ними націоналізація дизельпроводу одіозного політика – кроки, що давно назріли й відповідають вимогам національної безпеки та запитам українського суспільства. Більше того, санкції викликали ефект бомби, що розірвалася в публічній площині. Водночас ці рішення аж ніяк не нові. Переважна їх частина базується на постанові Верховної Ради 2018 із приводу телеканалів Медведчука та рішенні РНБО щодо частини нафтопроводу «Самара - Західний напрямок» від 2015.
Спочатку про телебачення. У жовтні 2018 парламент прийняв постанову «Про схвалення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до телеканалів «112 Україна» і NewsONE». ZIK тоді ще Медведчуку не належав. Постановою депутати доручали РНБО запустити санкційний процес. «За» проголосували 229 депутатів, в основному з коаліції БПП і «Народного фронту». До речі, Сергій Лещенко, який наразі підтримує введення санкцій проти Медведчука, тоді, будучи нардепом від БПП, за них не голосував, а його колега по фракції Мустафа Найєм утримався.
На голосуванні в Раді цей процес і зупинився. Президент Петро Порошенко доручив СБУ розібратися з цим питанням. Ніяких подальших кроків РНБО не зробив. Порошенко пояснив таке байдикування політичною ситуацією. Мовляв, на носі президентські перегони і «закриття каналів напередодні виборів створило б фундаментальну проблему з їх визнанням як чесних і прозорих». Реальна причина в іншому. Кандидат у президенти від ОппоЗаЖ Юрій Бойко, якого просував Медведчук, був для Петра Олексійовича більш зручним противником на виборах, ніж незрозумілий Зеленський. А без медійної підтримки телеканалів його було б проблематично вивести у другий тур виборів. Щоправда, як показала практика, і з ними теж.
З рішенням РНБО в 2015 щодо націоналізації ділянки трубопроводу «Самара-Західний напрямок» (він же дизельпровід «Прикарпатзахідтранс») ситуація ще більш дивна. Україна безрезультатно намагалася його відсудити ще з 1995. Пізніше позов про націоналізацію цього трубопроводу був ініційований Генпрокуратурою після Помаранчевої революції, в 2005. Потім про це забули і 10 років нафтопроводом користувалася російська «Транснефть». Навесні 2015 трубопроводом зацікавився очільник парламентського комітету з питань нацбезпеки Сергій Пашинський і почав строчити листи в МВС, Генпрокуратуру, СБУ, РНБО, на ім'я прем'єр-міністра Арсенія Яценюка і в інші відомства з проханнями «не допустити втрати стратегічно важливого для України об'єкта».
Проміжним підсумком цієї історії стало рішення РНБО в травні 2015: «визначити центральний орган виконавчої влади, відповідальний за збереження та експлуатацію частини нафтопродуктопроводів Самара - Західний напрямок... і вжити заходів щодо забезпечення захисту економічних інтересів держави». Орган так і не визначили, і фіналом став продаж у 2016 нафтопроводу російською компанією «Транснефть» швейцарській International Trading Partners, за якою стояв Медведчук.
У принципі, якщо поглянути на рішення РНБО від 6 травня 2015, то воно до держбезпеки мало дуже віддалене відношення і стосувалося опалювального сезону та гарантованого забезпечення споживачів енергоносіями. У тексті суцільні «опрацювати», «вжити заходів», «забезпечити контроль» тощо. Більше схоже на спробу Порошенка покерувати економікою в обхід Кабміну, точніше, Арсенія Яценюка і «Народного фронту», тріщина у відносинах якого із президентською БПП на той час вже намітилася. Виходячи з цієї логіки, питання дизельпроводу «Прикарпатзахідтранс» теж було суто господарським: посунути росіян і, головне, «Народний фронт» і віддати актив зрозумілій людині, яка буде ділитися доходами. Якщо взяти до уваги, що в політику Порошенка привів Медведчук зі своєю СДПУ (о) ще в 1998, то питання, яким чином він виявився власником стратегічного об'єкта, відпадає саме по собі.
Постає інше питання. Держслужбовці, які «продинамили» рішення Верховної Ради і РНБО, є співучасниками процесу й повинні потрапити під санкції поряд із Медведчуком і рештою. Насамперед це стосується людей, які на той час посідали посади: Президента – Порошенка, прем'єра – Яценюка і очільника СБУ – Василя Грицака. Чи піде Зеленський таким шляхом? Принаймні, це було б логічно. Сказавши «а», треба говорити «б». І Президент Зеленський закінчить цей «алфавіт», оскільки питання відповідальності старих еліт перед нашою країною вже давно стоїть дуже гостро. Коли, якщо не зараз?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.