Закон №3014 ухвалено. Це #перемога чи #зрада для приватності громадян?

Галузь довго чекала закон «Про електронні комунікації». Але чому активісти б’ють на сполох?

Закон України «Про електронні комунікації» прийнято, його текст подано на підпис Президенту. Галузь довго чекала цей документ. Але чому активісти б’ють на сполох? Чому експерти з інформаційної безпеки переконують громадськість у тому, що правки Президента — небезпечні. Пропоную вам невеликий аналіз найбільш резонансних позицій цього документу в частині інформаційної безпеки і свободи Інтернету.

В тексті Закону достатньо багато посилань на «національну безпеку», зокрема дії, спрямовані на її захист виправдовують стеження, негласний контроль та моніторинг і суттєві втручання у приватне життя громадян. Але ж ми живемо в правовій державі, тому варто дізнатись, що має на увазі Верховна Рада України, коли говорить про «національну безпеку».

Точне визначення терміну можна знайти в п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону «Про національну безпеку України». Дефініція звучить наступним чином: «національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз». 

Читайте: «Потенційно кожен, хто цікавиться цінами на новорічні фейерверки може мати намір зробити з них бомбу».

Рухаємось далі, тобто глибше. 

Велике занепокоєння багатьох активістів, волонтерів та представників ІТ-спільноти викликав п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону, який зобов’язує провайдерів «надавати доступ до своїх електронних комунікаційних мереж уповноваженим законом органам державної влади (їх посадовим особам) для правомірного зняття інформації в електронних комунікаційних мережах у випадках та порядку, встановлених законом».  

Законодавством передбачено, що негласне зняття інформації з електронних комунікаційних мереж може бути здійснено на підставі ухвали суду наступними органами: 

•    Національна поліція; 

•    СБ України; 

•    ДБР; 

•    НАБУ; 

•    Служба зовнішньої розвідки; 

•    Головне управління розвідки Міністерства оборони; 

•    Державна прикордонна служба; 

•    Управління державної охорони (ті самі хлопці, що безпосередньо охороняють вищих державних діячів). 

Джерело – ст. 5 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність». 

Тут виникає три проблеми:

По-перше, з великою долею вірогідності операторів змусять закуповувати обладнання на сотні мільйонів гривень за власний кошт. Забезпечувати підтримку, ТО та амортизацію теж будуть провайдери. 

По-друге, «отримати прямий доступ» і «отримати відомості» за рішенням суду, не одне і теж. Як справедливо відмітили в ГО «Український кіберальянс», окремі представники силових відомств не гребують використанням службового становища в приватних цілях. Тепер така можливість з’явиться у значно більшої кількості оперуповноважених. 

Тобто весь цей натовп зможе отримати покрокову розшифровку серфінгу в Інтернеті будь-якого громадянина. Юристи скажуть, що ця опція була і раніше, але суть цієї новели розкрита в статті 121 Закону «Про електронні комунікації». 

Частина друга вказаної статті каже, що «зняття інформації з електронних комунікаційних мереж постачальників електронних комунікаційних послуг забезпечується єдиною системою технічних засобів, що використовується всіма уповноваженими законом органами, на умовах автономного доступу до інформації у порядку, визначеному законодавством». 

Розкрию у двох словах реалії правоохоронної діяльності, відповідно до своєї освіти (Інформаційна безпека держави). На правничих конференціях, в кулуарах та в публічній площині правоохоронними органами неодноразово піднімалась класична проблематика — Законом дозвіл на прослуховування та негласне отримання трафіку надано всім суб’єктам оперативно-розшукової діяльності. А технічна можливість наявна виключно у Служби безпеки України  Фактично, той самий «пан майор» до цих пір мав фізично йти в обласне управління «чекістів», щоб прослухати записи розмов. 

По-трете, самі записи. Як показує досвід сусідньої РФ, після «закону Ярової» дані, що накопичувались потім перепродавались на «чорному ринку» (Розцінки — https://itsmycity.ru/2020-10-22/za3-tys-rublej-prodayutsya-dannye-izbaz-mvd-za40-tys-mozhno-sdelat-poddelnuyu-simkart). В Україні справи будуть не кращими.

Подарунок під ялинку «силовикам» 

І тепер поставлена проблема вирішена з фантастичною єзуїтською мудрістю. Частина 3 статті 121 зобов’язує провайдерів «за власні кошти забезпечити підключення до своїх електронних комунікаційних мереж (в точці технічно придатній для такого підключення) технічних засобів єдиної системи для здійснення оперативно-розшукових, контррозвідувальних та розвідувальних заходів, а також технічну підтримку та стале функціонування такої точки підключення, і у межах своїх повноважень сприяти проведенню оперативно-розшукових, контррозвідувальних та розвідувальних заходів та недопущенню розголошення організаційних і тактичних прийомів їх проведення. Постачальник електронних комунікаційних послуг зобов’язаний забезпечити захист зазначеної точки підключення від несанкціонованого доступу».  

Ось і все. Цей абзац змішав в собі величезне поле для зловживань, переділ влади та потужний засіб контролю.  

На останок, хочеться додати ще одну річ. Моя настороженість підказує, що текст п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону дуже схожий на інший нормативний документ в сусідній країні. 

Зацитую: 

«3.1. Организатор распространения информации в сети «Интернет» обязан предоставлять указанную в части 3 настоящей статьи информацию уполномоченным государственным органам, осуществляющим оперативно-разыскную деятельность или обеспечение безопасности Российской Федерации, в случаях, установленных федеральными законами.»   

Федеральный закон от 27 июля 2006 г. N 149-ФЗ «Об информации, информационных технологиях и о защите информации». 

Не секрет, що останні 2 роки, на території РФ неможлива діяльність жодного інтернет-провайдера без встановлення так званого «СОРМ» (система оперативно-разыскных мероприятий), яка власне і забезпечує глобальне стеження й накопичення даних про всі дії користувачів в мережі Інтернет. 

Чи є прийняття саме такої редакції Закону підготовки до розбудови «Великого Брата» в Україні? Цілком можливо, як на мене. 

Фактично, захищеність нашого права на недоторканість особистого життя буде триматись на трьох стовпах. Порядності провайдерів, чесності правоохоронних органів та неупередженості судової системи. Ха-ха.