Третє пришестя Партії регіонів

А ви, може, друге і не помітили? А тепер і третє не помічаєте, ну давайте розберемось.

Друге пришестя

Планувалось Опами за результатами провального хазяйнування майданівців. Опи – це Опоблок і Опоплатформа – нащадки Партії регіонів. Розрахунок був на так званий політичний маятник, що працює в двопартійних системах: як консерватори (чи республіканці) програють, то, зрозуміло, соціалісти (соціал-демократи, просто демократи) виграють. Воно ж всюди в світі працює, мало і в нас спрацювати. В нас же двопартійна система: помаранчові і сині. Війна продовжується, економіка падає, безробіття – всі передумову для повернення є, повна гідність на всіх напрямках нашого життя.

Але не спрацювало. Бо в нас же не партії, а проекти. Разові, на одні вибори. Відтак хоч Опи і сприймались як нащадки Партії регіонів, але народ не хотів її повернення. Ну як це буває тоді, коли йдеться саме про партії, стабільні і зрозумілі, базовані на певних ідеологіях. А не на політтехнологіях. Давайте тепер про це.

Політологія і політтехнологія

Політологія – це наука. Можна пересвідчитись, взявши в руки підручник для вишів. Чи загальний, саме політологію, а чи й більш для нас підходящий – партологію. Так, це теж наука або розділ політології, що саме питання про партії і досліджує. А відтак озброює громадянина знаннями в цьому питанні, які, як відомо, є сила. Зазначимо принагідно, що відсутність тих знань означає, таким чином, безсилля. Що і підтверджує Україна своїм досвідом 30-річного борсання з тими недолугими політиками. Які ніяк не можуть вивести нас на справжню дорогу до справжнього, гідного життя. Бо не вміють або не хочуть? Але до цього ще повернемось.

А от політтехнологія – це не наука, а мистецтво. Мистецтво дурити виборця, переконуючи його в тому, що от цього разу, от цей симпатичний-симпатичний, чесний-чесний, правильний-правильний хлопець (дівчина) і має отримати ваш голос на виборах. Щоправда, це діє тільки на ненавчених, неосвічених, не будемо вже тут казати, що вони дурні. Ні, то розумні люди, але не навчені саме з питань політичних. Невизначені в політпросторі, такі, що не мають власних політичних переконань, а тому і не можуть проголосувати за власних добре відомих, перевірених і поважних, досвідчених політиків. Які не бігають між політпроектами від виборів до виборів, а завжди належать до одної авторитетної і визначеної партії – консервативної чи соціалістичної. Яка може програти вибори і перейти в опозицію, але не може розчинитись в повітрі, як це роблять зазвичай проекти. Партія регіонів зокрема.

Третє пришестя

Так, знов повторюється сценарій народження регіональних партій. Як колись створювалась Партія регіонів, так сьогодні постають За М (не плутати з За Ж) і Про П (не плутати з паном Пе). І що – ті самі граблі для громадян? Як поважних, що в ті проекти вкладають власні гроші, так і пересічних (не будемо називати їх неповажними), що віддають тим проектам свої голоси. Треба сказати, з набагато меншим ентузіазмом, ніж колись. Бо багато хто вже наївсь тої куті і регіоналів не хоче. Але багато є і таких, що політтехнологам повірили. Ну як же, ну вже цього разу, вже саме ця партія… Ні, шановні, не партія, проект, відчуйте, нарешті, різницю.

А що ж нам робити? Читати. Оту політологію з партологією, навчатись. Бо нема іншого шляху, не можуть ненавчені збудувати щось путнє – будинок, партію, країну. І, зверніть увагу, ні поважні без пересічних, ні пересічні без поважних. Ну тільки разом.