Чи потрібні наглядові ради на держпідприємствах?

6 августа 2020, 19:00
Владелец страницы
Юрист
0
84

Чи потрібні наглядові ради на держпідприємствах?

Недавній напад, якого зазнала жінка в потязі, актуалізував проблему, нібито недотичну до розгулу насильства та агресії в країні. Читачі соцмереж почали привертати увагу до інциденту, «тегаючи» у постах колишнього нардепа, а нині члена наглядової ради Укрзалізниці Сергія Лещенка.

Реагуючи на чисельні згадування свого імені, Лещенко зазначив (і цілком резонно), що Укрзалізниця не має безпосереднього стосунку до захисту правопорядку на своїх маршрутах. Це, мовляв, робота поліції, але транспортного її підрозділу вже не існує і альтернативи йому поки не придумано. Супровід же потягів правоохоронці забезпечити можуть, але за умови, що їхні послуги будуть потрактовані як надання охорони і відповідно оплачені.

Ціна питання значна, наголошував Лещенко, – 250 мільйонів гривень на рік. І це «без жодної компенсації збитків пасажирських перевезень». Фразу про збитковість УЗ запам’ятаємо, але повернемося до неї пізніше. Отже, теоретично член наглядової ради УЗ знає про проблему, яка полягає в тому, що в залишених без нагляду поліції потягах їздити, як мінімум, небезпечно. Але і тут він знаходить відповідальних за ситуацію, і це – народні депутати. Бо саме у їхній компетенції – відновлення роботи лінійних підрозділів поліції.

Таким чином, за безпеку пасажирів відповідає поліція, а за наявність поліції – законодавча влада. Логіка видається бездоганною, і заперечити проти цього нічого. Але за що тоді відповідає наглядова рада Укрзалізниці? І за що відповідають наглядові ради інших державних підприємств? Котрі, до слова, одходяться бюджету країни у значно більшу суму, аніж транспортна поліція.

Щоб зрозуміти, що таке наглядові ради, потрібно звернутися до того, до чого апелює і Лещенко – до законодавства. Україна не є винятком з правила, коли існування таких інститутів регулює ухвалений раніше закон. У Польщі, для прикладу, це – «Кодекс польських комерційних підприємств», в Німеччині – «Закон про корпорації ФРН», в Китаї – «Закон про компанії Китайської Народної Республіки».

А в Україні це – закон із довгою назвою «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об’єктами державної та комунальної власності», ухвалений у 2016 році. Прийняття цього закону стало свого роду точкою неповернення, після проходження якої наглядові ради підприємств перейшли в розряд постійно повторюваного досвіду.

Коректніше буде сказати, що наглядові ради існували і до 2016 року, але тоді вони не привертали увагу складом (до якого почали масово входити іноземці), а також розміром гонорарів для своїх членів.

Але з якою метою створювали наглядові ради? З метою заснувати інститут рефері, який буде судити дії держави. Бо власник (в даному випадку – держава) далеко не завжди діє в правовому полі та поводиться як раціональний господар. Впровадження незалежного (як передбачалося) регулятора мало мінімізувати ризики корупції та політичного втручання – так званого «телефонного права». 

А відтак наглядові ради виникли у державних банках, а також у низці державних компаній: «Нафтогазі», «Магістральних трубопроводах України», «Укрзалізниці», «Укренерго», «Укрпошті», «Укргідроенерго», «Адміністрації морських портів України» та «Міжнародному аеропорту "Бориспіль».

Якщо відштовхуватися від того, для чого існує наглядова рада, наприклад, вище згаданої «Укрзалізниці», то провини Сергія Лещенка або будь-кого з його колег у спробі зґвалтування в потязі, безперечно, нема. Але зона відповідальності членів ради включає прогресивний та конкурентний розвиток підприємства, і якщо йому для чогось бракує (хоч сучасних туалетів, хоч охорони, хоч чистої білизни), прямий обов’язок «наглядовців» зробити так, щоб подібний дефіцит був усунений. І якщо для цього потрібно стукати в усі двері, вони мусять робити і це.

(В дужках зауважу, що Україна і так не може похвалитися розвиненим внутрішнім туризмом. Виняток становить хіба що нинішній рік з його локдауном. Тепер охочих подорожувати і користатися послугами УЗ поменшає іще – особливо після запущеного в мережах флешмобу, в рамках якого жінки діляться своїми історіями і засвідчують що сексуальні напади в потягах Укрзалізниці – далеко не рідкість).

Тож бути лише третейським суддею в наглядовій раді та контролювати державу – недостатньо. Принаймні, в українських умовах, подобається це комусь чи ні. Не так в силу службових інструкцій, як в силу специфіки нашого буття ми чекаємо від нанятого менеджменту максимуму. 

Зрештою, за це члени наглядових рад отримують свою винагороду, яка не просто є більшою в середньому по країні, але кардинально відрізняється від зарплат навіть у дуже затребуваних галузях. Поза сумнівом, члени рад не отримують свій дохід позаправовим шляхом. Розмір їхніх доходів регулює «Порядок визначення умов оплати послуг та компенсації витрат членів наглядових рад державних унітарних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі», ухвалений Кабміном у 2017 році.

Згідно з цією постановою уряду, розмір зарплат членів наглядових рад напряму залежить від розміру річного доходу підприємства. Так, зокрема, середній розмір винагороди членів наглядових рад у більшості державних підприємств становить близько 100 тисяч грн на місяць, але у найбільших стратегічних компаніях – «Нафтогазі» чи «Укрзалізниці» – винагорода може бути більшою, оскільки їхні фінансові показники становлять сотні мільярдів. Пораховано, що у середньому член незалежної наглядової ради отримує 1,2 млн грн на рік.

Але і це не все. Бо, наприклад, голова наглядової ради має право на додаткову винагороду в розмірі 20%. А рядові члени наглядової ради мають право на додаткову винагороду в розмірі 10% від суми винагороди за участь у роботі комітету наглядової ради і право на відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням ними своїх повноважень.

Таким чином, коли члени наглядових рад жаліються на збитковість своїх компаній, одночасно вносячи в декларації шести- та семизначні цифри, виникає відчуття когнітивного дисонансу. Бо тут або із рентабельністю підприємств все гаразд, або все гаразд у топ-менеджерів, котрі виписують собі неймовірні зарплати та премії, порушуючи кабмінівські приписи.  

При цьому частина таких премій призначається запрошеним в Україну іноземним фахівцям. Так, наприклад, турецький фінансист Шевкі Аджунер, нинішній голова наглядової ради Укрзалізниці отримує свою щомісячну винагороду у розмірі 26,5 тисячі доларів, тобто понад 715 тисяч гривень.

А його заступник Даніель Білак – 13,5 тисяч доларів. По 15,3 та 14,1 тис. доларів отримують члени наглядової ради «Укрексімбанку» Дімітрі Чічіло та Домінік Мішель Марі Меню. В той час як незалежні директори «Нафтогазу» щомісячно мають на банківському рахунку еквівалент вартості квартири у провінційному українському місті – 22 тисячі доларів.

Певний час тому назад в Україні стала вельми популярною теза про те, що народ ніколи не вибереться зі злиднів, якщо матиме над собою «дешеву» владу. І навіть не тому, що високі зарплати є запобіжником від хабарництва, а тому, що висококласним спеціалістам треба й платити відповідно. Інакше це буде несправедливо щодо них, до того ж, позбавить таких осіб мотивації працювати із повною віддачою.

І коли в Україну рушив цілий десант іноземних фахівців, від них чекали щонайменше дива, яке, втім, повинно було бути добре оплачуваним. Втім, того самого чекали і від питомо українських «профі» – прориву, на який не шкодували грошей. Захмарні зарплати з’явилися не тільки в наглядових радах, і Ігор Смілянський, керівник «Укрпошти» зі своїми майже двома мільйонами гривень – тому приклад.

Але прориву так і не вийшло. Дива не сталося. Ганебний і страшний випадок у потязі «Київ-Маріуполь» став тому зайвим доказом. Коли йдеться про потребу у конкретній дії, виявляється, що відповідальність розділена між кількома юридичними особами, і в цій ситуації годі знайти вирішення проблеми, справедливість чи захист.

То, можливо, замість того, аби зараз вишукувати кошти на охорону залізниці, раціональніше переглянути законодавство та підзаконні акти в частині існування наглядових рад? Може, це і не зіб’є градус насильства та правопорушень, але, принаймні, полегшить фінансовий тягар, яка несе держава в особі своїх підприємств.

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.