УРОКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНИХ ВІЙСЬКОВИХ КОРПОРАЦІЙ ДЛЯ УКРАЇНИ

Приватні військові корпорації здатні забезпечити суверенітет держави, сформувати волю розпоряджатись як собою, своєю долею, так і територією, ресурсами та власністю, що їй належать.

Однією з новин останніх днів стало затримання в Білорусії певних осіб, за інформацією Білоруського телебачення начебто ПВК "Вагнера", за підозрою у вчиненні ними певних правопорушень відповідно до національного законодавства. Також є певні натяки та повідомлення про їхню причетність до діяльності даної приватної військової корпорації і в інших регіонах світу.

Поки більшість експертів обговорюють прізвища затриманих і механізми їх „екстрадиції” або ж намагаються розгадати карколомні стратегії щодо утримання влади О.Лукашенком, я хочу звернути увагу на інший бік даної проблеми — питання нагальної необхідності правового регулювання діяльності приватних військових корпорацій (далі — ПВК ) в Україні:  ухвалення Закону України "Про приватні військові корпорації України".

В умовах безпекової глобалізації сенс поняття „національні інтереси” зазнає суттєвих коректив як у своєму розумінні, так і спрямуванні відповідної державної політики. Нині виникають пріоритети, пов’язані з необхідністю використання переваг безпекової глобалізації шляхом адаптації до тих реальних та непересічних можливостей, які вона відкриває.

Сьогодні ринок безпекових послуг мільярдний!  

Він є абсолютно суттєвий і сьогодні нехтування і зволікання з усвідомленням необхідності прийняття рішучих заходів (а не одвічних балачок та нескінченних нарад) можна розцінювати як зраду національним інтересам з відповідними правовими наслідками для компетентних посадових осіб органів державної влади. Лише активна та наступальна стратегія. Без альтернатив і усіляких: „подивимось, вивчимо, порадимося”.

Присутність на глобальному безпековому ринку українських ПВК значно підсилить не лише репутаційну складову, а й головне — економічну складову нашої держави. Не будемо вводити самі себе в оману та втішатися ілюзіями самостійності: економічна неспроможність функціонування держави без кредитів МВФ, значний дефіцит державного бюджету та багато інших, передусім економічних факторів, — поживний ґрунт та причина необхідності звернення поглядів на нові ринки, де Україна має суттєві конкурентні переваги. І це — ринок надання послуг у сфері безпеки, збройного захисту та оборони.

На початку 90 років минулого століття Україна мала одну з наймогутніших армій світу, значну кількість озброєння, в тому числі стратегічного наступального, а головне — мала значний людський потенціал, справжніх фахівців, які готові були боронити незалежність держави не лише підчас проходження служби у відповідних правоохоронних і безпекових органах, а й після неї.

Цей потенціал було переважно спочатку неправильно, а можливо і цілеспрямовано не використано, а потім загублено та втрачено. Аналогічна ситуація відбулася після революції Гідності, коли під проводом люстрації була знищено кадровий потенціал правоохоронної системи.

Зараз інша ситуація: ми воююча держава, у нас достатньо бійців, волонтерів, і взагалі тих, хто після війни, будемо відверті, не буде стояти біля верстату або розвозити в Glovo їжу клієнтам, працювати охоронцем в АТБ або збирати врожай на полі. Давайте привчимося не брехати, принаймні, самі собі і визнати цей факт.

Ці люди знаються на війні, вони компетентні у веденні війни, вони мають досвід ведення війни. Тому, мудрий керівник держави має це використати і в інтересах національної безпеки та в інтересах Української держави в цілому.

Якщо цього не буде, то це використають чергові олігархи, керівники організованих злочинних угруповань, провідники політичних рухів або спецслужби іноземних держав для інспірування або прямого втручання у внутрішні справи нашої держави.

Тож, насправді, альтернатив не багато. Скажу навіть інакше: сьогодні у керівництва держави їх просто немає. Потрібно завершувати епоху візіонерів, місіонерів та псевдоекспертократії. 

Прийшов час компетентно та рішучо діяти. Діяти конкретно і в ім’я процвітання України, як сильної, могутньої та впливової держави.

Адже справжній суверенітет держави, це така якість самоусвідомлення нації, коли вона має волю розпоряджатись як собою, своєю долею, так і територією, ресурсами та власністю, що їй належать.

Правляча верхівка сьогодні має усвідомити, що формальна демонстрація своєї  самостійності дуже легко викривається тими справами, які вони чинять. Якщо правляча верхівка насправді підкоряється волі іншої, більш могутньої держави, транснаціональних корпорацій, а головне прямо та усвідомлено діє всупереч національним інтересам і прагненням, то така влада не є суверенною у справжньому і юридичному сенсі. Відтак, така влада апріорі втрачає свою легітимність.

Коли держава має могутню армію, сильні та дієві ПВК вона підсилює свою гідність, з нею рахуються і сприймають як реального суб’єкта геополітичних відносин.

Адже легально працюючі ПВК сплачували б значні податки державі, а також формували достатню кількість умов для реалізації широкої гами національних інтересів

Потрібно діяти на випередження, а не чекати на схвалення когось і чогось.

Потрібно, нарешті, навчитися робити правильні висновки від тих чи інших подій, а не дзюрити в штанці від радощів щодо затримання тих чи інших осіб правоохоронними органами інших держав (можливо в рамках проведення іпсо із легендованою метою).

Потрібно нарешті стати суб’єктом, а не об’єктом.

Потрібно ухвалити Закон України „Про приватні військові корпорації України”.