Ідліб - Карабах - Донбас: чи не час Україні приєднатися до російсько-турецького

Конфлікт між Росією та Туреччиною навколо ідлібського інциденту загрожує перерости в повномасштабну війну. Анкара переходить у наступ, Москва в патовому становищі. Чи не час Україні втрутитися?



Збройний конфлікт, який днями спалахнув між Збройними силами Сирії та турецькою армією остаточно похитнув крихку рівновагу в регіоні. Віроломна атака сирійської авіації на угрупування турецьких військ в Ідлібі не тільки спровокувала Анкару на серію ударів у відповідь, але також призвела до критичного загострення протиріч між Туреччиною та Росією, поставивши стосунки двох держав на грань повномасштабної війни. Досі сторонам вдавалося уникнути прямого зіткнення, реалізуючи власні інтереси через посередників: Москва утримувала на плаву маріонетковий уряд із Асадом на чолі, а Анкара підтримувала повстанців Вільної сирійської армії. Однак тепер необережна витівка Дамаска поставила його покровителів у досить скрутне становище, завдавши серйозного вдару по амбіціях Кремля в регіоні.

Звичайно, війна з Туреччиною зараз стала би для Росії найгіршим з можливих сценаріїв. В першу чергу це пов'язано з тим, що маршрути постачання російських військ у Сирії пролягають через Туреччину, і у випадку їх перекриття російська армія, з огляду на ненадійність та протяжність будь-яких альтернативних маршрутів, як мінімум, зіткнеться з логістичними проблемами, а в найгіршому випадку перестане грати хоч скільки-небудь значну роль в регіоні. На цьому казка про звитяжну "священну війну" Росії з тероризмом, якою Кремль за роки сирійської кампанії вже звик годувати російське населення, викликаючи в нього патріотичні конвульсії, безславно закінчиться. На зміну їй прийде кривавий та виснажливий військовий конфлікт Анкари та Дамаска, в який Москва неминуче виявиться втягнутою. Також, незважаючи на те, що зараз США обмежилися моральною підтримкою, відмахнувшись від Анкари шостою статтею Північноатлантичного договору, в майбутньому ескалація конфлікту може призвести до повномасштабної війни Росії з НАТО. Але навіть при локальному зіткненні з Туреччиною Путіну не уникнути політичних поразок. Ще одна військова кампанія неминуче призведе до відтоку фінансів із соціальної сфери та підвищенню податків, що у свою чергу негативно вплине на електоральні настрої та поставить під загрозу ще один проект Кремля - заплановану конституційну реформу. Кремль все це прекрасно розуміє та, очевидно, намагатиметься уникнути війни з турками - нехай навіть ціною шкоди власним інтересам.

Ситуація в регіоні продовжує загостюватися, ставки невблаганно ростуть, але ні для кого не є таємницею, що карта в цій грі Росії вже давно не йде. Пересварившись із половиною світу, Москва сама позбавила себе політичної гнучкості та впала в залежність від ситуаційних союзів, що сильно обмежує її простір для маневру. Туреччина ж, навпаки, вміло використовує свою територіальну перевагу та важелі впливу, гарантуючи собі підтримку США та Європи, і методично заганяє Росію в глухий кут, змушуючи йти на серйозні дипломатичні поступки. Безумовно, усі козирі в цій грі на руках у Анкари, Москві ж залишається лише переконливо блефувати з надією на мінімальні втрати.

Однак пряма конфронтація невигідна Ердогану так само, як і Путіну, і для підстрахування турецький лідер зараз створює ще одне вогнище напруженості, остаточно розпорошуючи сили противника. Йдеться про чергову ескалацію карабаського конфлікту, в якому Росія традиційно підтримує Вірменію. За даними інформагентства Kurdistan24, Туреччина разом із Азербайджаном готує військову демонстрацію в Нагірному Карабасі з метою перешкодити проведенню незаконних з точки зору Анкари і Баку парламентських та президентських виборів у НКР. Як доказ агентство приводить звернення виконавчого директора Вірменського національного комітету Америки (ANCA) до сенатора-демократа Роберта Менендеса, який не раз виступав за розширення зв'язків між США та Вірменією:

"Змушений знову звернутися до Вас, щоб висловити стурбованість у зв'язку із загрозою можливої ескалації конфлікту в Нагірному Карабасі, де 31 березня відбудуться чергові парламентські та президентські вибори. ANCA має у своєму розпорядженні достовірні дані про те, що Азербайджан і Туреччина намагатимуться перешкодити проведенню голосування та зірвати демократичні та вільні вибори в республіці шляхом застосування військової сили, що загрожує повторенням ситуації у квітні 2016 року, коли подібна провокація призвела до початку повномасштабного військового конфлікту"

Раніше подібний розвиток подій передбачав в своїй статті журналіст і політичний оглядач Сергій Ільченко: https://www.dsnews.ua/world/-oy-on-deretsya-vo-chto-igrayut-v-sirii-putin-i-erdogan---26022020220000

"Если же Путин вздумает сильно упорствовать, у Эрдогана есть масса возможностей поднять ставки на других направлениях. К примеру, озаботившись судьбой горских народов, страдающих под игом Москвы, или интенсифицировав конфликт в Карабахе, а затем предложив услуги в качестве посредника"

Паралізований стан Москви є дуже вигідним для України і залишає Києву широкий простір для дипломатичних маневрів. Чим більше Росія зайнята на близькосхідному напрямку, тим слабкіше її контроль на окупованих українських територіях. Якщо Україна зараз активізує свою діяльність на Донбасі та ініціює черговий виток переговорів у нормандському форматі, вона не тільки отримає довгоочікувану перевагу перед Москвою, але й змусить Кремль ще більше розриватися між фронтами, витрачаючи "дорогоцінні ресурси". Крім того, висловивши свою солідарність із НАТО та Анкарою, Україна зможе згодом і сама розраховувати на симетричну підтримку. В суперечці з Росією Україна є для Туреччини бажаним союзником, оскільки активна залученість Києва до конфлікту створює Анкарі сприятливі умови для чинення тиску на Кремль. Для України ж російсько-турецький конфлікт становить інтерес в контексті стримування та ослаблення Росії, зокрема, в Чорному морі. Зараз у Туреччини є всі підстави для того, щоб перекрити протоки Босфор і Дарданелли для російського військового флоту, що сильно нервує Москву та обмежує її свободу дій. Для Києва це сигнал: настав час перехопити ініціативу, нагадавши міжнародній спільноті про російську агресію в Чорному морі, та повернути кримське питання до порядку денного. Якщо Україна зараз перейде у наступ та замкне вісь Ідліб-Карабах-Донбас, вона отримає шанс переломити ситуацію на свою користь та значно наблизитися до відновлення суверенітету на окупованих територіях. Набуття ситуаційного союзника в особі Анкари в цьому випадку стане для неї приємним бонусом до перемоги над агресором.