Як і навіщо перетворюють Україну на президентську республіку?

Законопроект № 1014 - це перший крок з безпрецедентного посилення президентської гілки влади в країні. Він прямо протирічить парламентсько-президентській формі державного правління

29 серпня 2019 року президент України Зеленський подав на розгляд Верховної Ради законопроект №1014 про внесення змін до статті 106 Конституції України (щодо закріплення повноважень Президента України утворювати незалежні регуляторні органи, Національне антикорупційне бюро України, призначати на посади та звільняти з посад Директора НАБУ і Директора ДБР) . 

Законопроект надає право президенту утворювати НАБУ, призначати і звільняти директорів НАБУ та ДБР, а також створювати незалежні регуляторні органи, що здійснюють державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання в окремих сферах, призначати та звільняти їхніх членів. Тоді багато юристів та аналітиків одностайно висловились, що законопроект № 1014 -  це перший крок з безпрецедентного посилення  президентської гілки влади в країні. Він прямо протирічить  парламентсько-президентській формі державного правління, яка наразі закріплена у Конституції України.

Хоч монобільшість «Слуги народу» й готова була прийняти всі президентські «ініціативи» і законопроект № 1014 зокрема,  але його направили до Конституційного суду, щоб хоч якось дотриматися законотворчої процедури, адже він стосується внесення змін до Конституції.  З огляду на практику останніх місяців, поки президентський законопроект № 1014 отримає висновок КСУ і пройде всі стадії розгляду в Раді – мине трохи часу. Можна прогнозувати, що на голосування у Парламенті він буде до лютого наступного року. 

Напевно у президента подумали: «Навіщо чекати довгі кілька місяців, коли є власна монобільшість, яка готова в турбо-режимі, без аналізу приймати все що скажуть наверху»?  І як наслідок – згадали, що у Парламенті пройшов перше читання президентський законопроект  №2116 про внесення змін до закону України "Про ДБР " щодо вдосконалення діяльності ДБР, який можна використати.

Отже, в  період доопрацювання даного законопроекту №2116  до другого читання,  13 листопада в  парламентському комітеті з питань правоохоронної діяльності раптово виникає правка 320 (авторства нардепа від «Слуги народу» та Голови комітету - Дениса Монастирського). Нею фактично створено прецедент, якого, в принципі, не очікували ні профільні експерти, ні інші представники політичних сил. Прецедент в тому, як однією правкою поставити з ніг на голову увесь законопроект та його мету

Правка 320 була швидко поставлена на голосування в парламентській залі 15 листопада і прийнята силами монобільшості. І саме ця правка прописує алгоритм  президентського контролю за ДБР.  Хоча , безперечно, в інформаційному просторі це подано як «перемога». Як це виглядатиме покроково:

Крок 1

Повноваження Директора ДБР, його першого заступника і заступника припиняються достроково з моменту набрання чинності цим Законом. Що вже є нонсенсом з точки зору законотворчості.

Крок 2

Упродовж 5-ти робочих днів з дня набрання чинності цим Законом, президент Зеленський призначає тимчасово виконуючого обов’язки Директора ДБР . Без конкурсу. Без публічності. Що буде робити цей т.в.о. під прямим керівництвом президента, які справи і на кого відкривати – можна тільки здогадуватися.

Крок 3

У 30-денний строк ВРУ та КМУ з дня набрання чинності цим Законом надає своїх представників до комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора ДБР. 

При цьому, пропозиції до складу Конкурсної комісії  будуть подавати знову ж таки Президент (три особи), ВРУ (три особи за поданням комітету Верховної Ради України, до предмета відання якого належать організація та діяльність органів досудового розслідування), КМУ (три особи визначені Кабінетом Міністрів України на підставі пропозицій міжнародних організацій, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання і протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України). 

А саму Конкурсну комісію формує… Офіс президента, що вже демонструє рівень можливої «прозорості» та «незаангажованості»  конкурсу.

З дня формування конкурсної комісії надається 60 днів на проведення конкурсу на зайняття посади Директора ДБР. 

Отже протягом майже 3-х місяців ДБР буде під прямим керівництвом президента. В абсолютно ручному режимі. Далі – КСУ поверне законопроект 1014, який благополучно буде прийнятий в сесійній залі фракцією «Слуга народу» і надасть президенту надширокі повноваження не тільки щодо ДБР, але й НАБУ. План доволі чіткий.

Тож на прикладі ситуації навколо ДБР можна побачити які руйнівні з точки зору Закону та державного будівництва, запущені процеси. Під виглядом «перезавантажень, реформ, перезапусків в турборежимі» практично встановлюється планомірний президентський контроль за правоохоронними органами.  На цьому тлі особливо демонстративно виглядають дві президентські ініціативи, спрямовані на торпедування статусу парламентаризму: законопроект 1017 та 1027.  

Зокрема законопроект 1017 пропонує зменшити кількість народних депутатів до 300 та закріплює пропорційну виборчу систему. При чому абсолютно  незрозуміло та необґрунтовано, на що саме вплине таке скорочення – оптимізацію роботи парламенту, його ефективність, повноваження, статус ? 

Законопроект 1027 вносить нові підстави для припинення повноважень народного депутата, зокрема неособисте голосування та пропуск пленарних засідань. Зрозуміло, що законопроект спрямовано буде проти "власних неслухняних" та опозиційних до влади  народних обранців. При цьому, таке враження, що процедура  прописана навмисно заплутаною.  Незрозуміло, яка судова процедура мається на увазі, коли йдеться "про набрання законної сили рішенням суду про встановлення факту неособистого голосування", хто має бути суб'єктом такого судового подання: голова парламенту, депутат, який голосував, чи депутат, замість якого проголосували, або журналіст, який усе це зафіксував на відео? Вочевидь, двозначність тлумачень створюється для того, щоб якомога легше можна було реалізувати цю процедуру на практиці і прибрати неугодних.

Поки що подібні кроки  подаються під соусом «суспільного запиту» та соціологічних досліджень, які  повільно втлумачують в громадську думку, що українці, начебто, хочуть бачити на посаді президента такого собі вітчизняного Лукашенка. Однак рано чи пізно, але владі треба буде визнати той факт, що за ментальними та історичними ознаками, українці не будуть терпіти диктатуру в будь-яких проявах, без балансу влади, без можливості хоч будь-якого захисту власних прав в рамках Закону.  І  про це свідчать факти  із вже сучасної історії української державності.