Реформи, які порушили конституційні права українців, потрібно змінювати

28 июня 2019, 13:35
Владелец страницы
Кандидат в народні депутати, округ №100
0
703
Реформи, які порушили конституційні права українців, потрібно змінювати

23 роки тому, 28 червня 1996 року, Україна отримала Конституцію. За своєю суттю вона була декларативною.

Себто – еталонною, такою, де права людини та сиситему стримування та противаг закріплено детально. А буква Конституції корелює . Держава, котра має такий головний закон та виконує всі його приписи, може вважатися демократичною та правовою.

Проте подальші ігри влади із внесенням змін до тіла Конституції, які фактично були результатом політичних домовленостей, перетворили основний закон країни у номінальний. А права і свободи громадян, які вона гарантувала, було грубо та безпринципно порушено.
Зокрема, Конституція України гарантує право кожного громадянина на освіту та охорону здоров’я. Однак саме на ці права в першу чергу зазіхнули високі чиновники від освіти та медицини, коли взялися реформувати ці галузі.

Результатом медичної реформи Уляни Супрун стало обмеження права значної частини сільського населення на охорону здоров’я. А бездумна і нелогічна політика Міносвіти щодо закриття малокомплектних шкіл позбавила школярів із віддалених сільських громад вільного доступу до здобуття знань.

Особисто моя думка – реформи були провальними й викликали такий консолідований опір населення, тому що розроблялися й реалізовувалися не для людей, а задля звітності перед західними фінансовими донорами. А у творчому колективі ідеологів та авторів цих реформ не було тих, хто справді знає, чим живуть пересічни українци та які у них потреби.

Щоб отримати доступ до фінансових потоків з-за кордону, можновладці ладні були піти на все, навіть нехтуючи правами власного народу.

А між тим, думку єдиних близьких до народу контактерів – депутатів, яким українці делегували повноваження захищати свої інтереси - навіть не запитали. Їх просто усунули від можливості бодай щось зробити чи принаймні порекомендувати.

Аби не бути голослівним, розповім про ситуацію мовою цифр. І це – не просто статистика. За кожною цифрою – реальні проблеми сельчан, з якими я, як депутат-мажоритарник, знайомий особисто.

У сільській місцевості бракує лікарів, через ліквідацію фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП). А ті, що є – не здатні впоратися з потоком пацієнтів. Маю, приміром, статистику у Кіровоградській області. Торік закрили 20 ФАПів, ще 1 – реорганізували. Зараз на всю область маємо 425 фельдшерсько-акушерських пунктів на майже мільйон населення.

Результат – профілактичні огляди 2018 року пройшло лише 51,5% дорослого населення, 35,9% дітей та 38,5% підлітків. Тобто, більше половини сільського населення фактично було позбавлено можливості реалізувати своє право на медичну допомогу.

На програму "Безкоштовна діагностика" в Держбюджеті перебачено 2 мільярди гривень.

Станом на січень 2019 року 25 мільйонів українців підписали декларації зі своїми сімейними лікарями. Виходить, що на кожного українця хто підписав декларацію держава виділила аж по 80 грн. А якщо розділити на усіх українців (40-42 млн) – то близько 50. Чи можна за таких умов розраховувати на якісну діагностику? Питання риторичне.

Ба більше, аби здійснити адекватну діагностику, медикам на селі потрібні відповідні інструменти та медпрепарати. А у ФАПі у кращому разі є лише доісторичний кардіограф, стетоскоп та аспірин.

Додатково реформа запустила незворотний процес дефіциту кваліфікованих лікарів, особливо у сільській місцевості. На Кіровоградщині станом на початок 2019 року 19 амбулаторій не мали жодного лікаря.

Не ліпший вигляд має ситуація в освіті на селі.

Вже кілька років поспіль селяни вперто боронять школи від так званої оптимізації. У кожному районі кожної області шукають навчальні заклади, котрі можна закрити, аби зекономити бюджетні кошти. Закриття малокомплектних шкіл та створення мережі опорних вирішило питання з оптимізацією витрат на утримання навчальних закладів. Проте зміна парадигми в освіті породила низку супутніх проблем, особливо для віддалених громад. Школярі змушені їздити за десяток кілометрів до сусідніх населених пунктів шкільними автобусами, яких не вистачає, дорогами, яких немає. Хто враховує те, що до того моменту як сісти за парту дитині потрібно витратити на дорогу близько години? Як втома від подорожі вплине на їх успішність? Ніхто цим питанням не переймається…

Цифри описують ситуацію більш красномовно. Станом на січень 2018 року в Україні функціонувало 16566 шкіл, це на 162 навчальних заклади менше, ніж 2017-го. За останні 4 роки було закрито близько 1000 шкіл, а відкрито – лише 34.

Дороги – окремий біль сельчан. Подекуди вони зношені на 90%, а коштів на їхній ремонт, як завжди, не вистачає. А немає доріг – немає й транспортного сполучення. Перевізники просто відмовляються обслуговувати сільські маршрути. Кажуть, рентабельність таких перевезень нульова, а подекуди й зовсім збиткова. Возити людей розбитими дорогами і вкладати потім до 90% заробленого у ремонт транспортного засобу – їм не цікаво.

Вирішити проблему в теорії могла би анонсована Міністерством інфраструктури реформа децентралізації місцевих доріг. У рамках реформи передбачено створення Державного дорожного фонду, з котрого обласні бюджети отримуватимуть фінансування на ремонт та будівництво доріг. Проте фонд досі не сформовано, і мине ще мінімум 2-3 роки, доки ця система запрацює належним чином.

Шанс на виживання села – об’єднання територіальних громад. Таке об’єднання критично необхідне, адже чимало громад з огляду на свій незначний розмір та дефіцит ресурсів, не здатні адекватно організовувати та фінансувати надання основних публічних послуг громадянам. Маю на увазі ремонт та будівництво доріг, функціонування шкіл та інших соціальних об’єктів.

Об’єднання громад – справа вдала та потрібна, однак методи та темпи, якими децентралізація реалізовується, девальвує саму її ідею. Невдовзі відбудуться вибори до місцевих рад, тож маю надію, що на посадах керівників опиняться добрі господарники, досвідчені управлінці, разом з якими ми зможемо нарешті здійснити якісні зміни на місцях.

Усі окреслені проблеми добре відомі депутатам-мажоритарникам, делегованим у Раду пересічними українцями. Вважаю, що вони – саме та сила, котра, об’єднавшись, зможе змусити владу почути голос народу і почати діяти у його інтересах.

Між тими, хто розробляє реформи – чиновниками міністерств та відомств, й тими, на кого вони розповсюджуються – народом – колосальна прірва. З огляду на це, мажоритарники – єдина ланка, що їх з’єднує.

Реформи, котрі було фактично нав’язано українцям силою, однозначно необхідно змінювати. І цього разу робити це потрібно, дослухаючись до думки населення. Розробка реформ – не у компетенції депутатів-мажоритарників, проте вони можуть і, переконаний, зобов’язані вказувати реформаторам на те, що саме потребує змін.

Якщо в Україні до сьогодні не втілено систему відкритих списків, мажоритарка залишається єдиною можливістю для збереження комунікації між виборцем та владою. Вірю - це головне.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: дороги,село,реформа,Конституція,населення,лікарі,держбюджет
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.