Громадянство для іноземців-АТОшників - більше, ніж справа честі

Все як завжди: є хайпові новини, а є - важливі.

Доки соцмережі постять котиків про українське громадянство Саакашвілі, майже непоміченим рядком промайнула справді визначна новина. Верховна Рада спростила порядок надання українського громадянства іноземним учасникам АТО. Держава, яка вже 5 років де-факто веде війну, нарешті легалізувала статус іноземців та осіб без громадянства, які "брали участь у захисті територіальної цілісності та недоторканості Україні". До них віднесли не лише бійців, а й військових інструкторів та волонтерів. Відтепер іноземцям, що воюють за Україну, можна отримати за спрощеною процедурою тимчасову посвідку на проживання. На її основі, якщо є бажання далі жити в Україні, вже видається паспорт. Щоб отримати посвідку на проживання, достатньо заяви та одного з цих документів: клопотання командира підрозділу ЗСУ; подання центрального органу виконавчої влади (в залежності від того, яким чином та під чиїм керівництвом іноземець захищав Україну); рішення суду, яке встановлює, що людина справді брала участь в АТО. При цьому новий закон забороняє вимагати документів, за якими іноземець мусить їхати на батьківщину (наприклад, необхідної при стандартній процедурі довідки про несудимість). Найголовніше - іноземців-АТОшників заборонено депортувати до держави-агресора чи інших держав, що не визнають територіальну цілісність України. Для цього підставою не може бути ні прострочення терміну перебування в Україні, ні відсутність реєстрації. Що дає добровольцям-іноземцям визнання Україною їхнього статусу? Ні, не лише моральне задоволення для них самих, і не лише питання честі для України. Це важливе питання безпеки, комфорту, а у багатьох випадках - життя та смерті. Є багато простих речей, яких ці люди не можуть зробити тут за своїм “рідним” паспортом (а часто й без нього, якщо в документа закінчився термін дії, він пошкоджений або втрачений). Їм недоступна легальна служба у лавах ЗСУ, Нацполіції та інших безпекових структур. Та й загалом, законодавство про офіційне працевлаштування іноземців у нас скільки не вдосконалюють, а воно й далі “кульгає”. І нарешті, без спрощення процедури отримання тимчасової посвідки іноземець може тільки мріяти про українську пенсію, пільги та соціальні виплати. В тому числі - про посвідчення учасника АТО. Бійцеві, який втратив ногу, не дадуть оформити інвалідність. У разі тяжкого поранення чи хвороби, його не вивезуть на лікування за кордон. Не кажучи вже про тих, хто взагалі переховується, бо для поліції та прикордонників вони - звичайнісінькі нелегали. Хотілося б більше приводів говорити про престиж чи неабиякі переваги українського паспорта (by the way, Україна посідає 28 місце у світовому рейтингу привабливості паспорта - у нас безвіз не лише з ЄС, а загалом із 131 країною світу). Але “золотої лихоманки” за нашим громадянством поки що немає. На статус іноземця, що захищає територіальну цілісність України, претендує сьогодні декілька сотень осіб. Тому цей закон - не про світовий імідж України. Не про туристичну привабливість. Не про шалений приплив інвестицій. Але це закон про скасування ще одного маленького, але вкрай несправедливого бюрократичного ідіотизму, що в наших реаліях - уже перемога.