Гірше не буде?

Завдяки роботі в розвинених країнах мільйони українців відчувають в душі щодо України: «Далі так жити не можна, треба все кардинально міняти».

Гірше не буде?

Хуже уже не будет. Ці слова часто бувають виправданням для тих, хто мало думає про наслідки своїх дій. В сучасну українську практику «хуже уже не будет» прийшло з часів Радянського Союзу. Напевно саме про це думали люди, які вирубували виноградники під час антиалкогольної кампанії, давили танками цивільних людей в Баку та Вільнюсі в сподіванні,  що Союз не розпадеться, вилучали (фактично конфіскували) в людей карбованці з номіналом «50» та «100» в сподіванні врятувати економіку. Коротше, це класне виправдання, коли збираєшся зробити щось радикальне і потенційно катастрофічне.

Хуже уже не будет. З цією думкою більшість українців зробили вибір на останніх президентських виборах. І справді – стан України поганий. Близький до точки неповернення. Ця точка неповернення полягає в наступному – ми ризикуємо остаточно залишатися на узбіччі світового поступу. Глобальний рух капіталів, науковий прогрес, високі технології. Кровоносна система сучасного світу не протікає по нашій території. Глобальний рух робочої сили – у цій сфері українці займають чільне місце в цьому глобалізованому світі.

Запит на зміни є, головне ним правильно скористатися

Завдяки роботі в розвинених країнах мільйони українців відчувають в душі щодо України: «Далі так жити не можна, треба все кардинально міняти». Багато хто вже не повернеться назад, але ті хто в трудовій міграції тимчасово, повертаються додому з такими настроями.

Безмежно велике поле для популізму та майстрів обіцяти «золоті гори вже завтра».

У нас не ринок, а недорозвинутий капіталізм. І без того карликова економіка контролюється людьми, яким вдалося приватизувати найважливіші її галузі. І монетизувати економічний впливу у політичний. Трагічна для нинішнього й наступних поколінь склалася ситуація в системі економіки. У нас немає «кісткового мозку» нормальної ринкової економіки : вільного підприємництва , прозорої конкуренції, справедливого правосуддя. Ти процвітаєш, якщо заніс кому треба, а не тому що ефективний та інноваційний.

Чи глаголить істина устами олігарха?

Хуже уже не будет. Ці слова, як ту мантру, повторювала людина, до якої прикута найбільша увага українських медіа. Ні, не новообраний президент Зеленський. А Ігор Валерійович Коломойський. Він добре обізнаний з розмірами ВВП України, Ізраїлю, Польщі.

 І він правий – наша економіка принизлово маленька.  Дивує лише те, що він має занадто вже дивну риторику для бенефіціара капіталізму. І МВФ робить експерименти над Україною, і поганий Захід висмоктує всі соки з «багатющої» України. Дуже вже нагадує мантри деяких пропагандистів про те , що «Україна була найбагатшою республікою СРСР, а потім прийшли «свидомые/нэзалежные/бендеровци/пиндосы» та інші «супостати» і «зробили» її економіку жебрацькою.

І плювати на те, що  в СРСР  ВВП на душу населення в Україні був меншим, ніж у Молдові. Послухати наші ЗМІ та деяких «лідерів» думок, так 5 років тому Україна була як Швейцарія за стандартами життя, а потім прийшли супостати і все знищили.

І Венесуела краще за нас. З мільйонами відсотків інфляції, безробіттям 35% та відсутністю достатньої кількості валюти для купівлі продуктів харчування за кордоном. Точнісінька паралель з Радянським Союзом. Є високі ціни на нафту- є гроші для купівлі в «загниваючих капіталістів» пшениці та війни в Афганістані. Нафта дешевшає – їжа від капіталістів їде в якості гуманітарної допомоги, а Варшавський договір стає історією.

Біда в тому, що у нас немає нафти для економічного дива та його проїдання. А більшість запасів газу на Чорному морі вже окупована росіянами.

Українці мають здорове прагнення бути незалежними політично та економічно. Щоб ворожі війська на нашій території стали історією, і щоб Україна була донором, а не реципієнтом МВФ.

І на цих прагненнях грають зараз ті, кому вимоги МВФ стали поперек горла. Для звичайних українців це болюче питання тарифів. А для олігархів це вимоги чесної гри в економіці країни. Мінімум договорняків, прозора конкуренція та ринок. І якщо тарифи справді є проблемою, то зниження негативного впливу фінансово-промислових груп в нашій економіці – це фактор її оздоровлення та зменшення ризиків катастрофи в майбутньому. Чехія, Польща, Росія. Всі вони свого часу отримували кредити від МВФ. І завжди ця співпраця була предметом політичних спекуляцій і бездумного популізму. Росію врятувало зростання цін на нафту. А наші європейські сусіди оздоровили економіку завдяки іноді суперечливим, але ефективним реформам. Тому при всіх важких для звичайних громадян факторах, без допомоги зовнішніх кредиторів нам на жаль не обійтися.

Тому дивно звучать заяви про потреби «звільнити» України від західних «експлуататорів». В 21 столітті замкнена економіка, особливо в європейській країні, приречена на крах.

Навіть враховуючи кризове становище української економіки, всім нам потрібно пам`ятати. Найгіршого сценарію, на превелике щастя, не сталося. Але він може реалізуватися, якщо рішення державного значення будуть прийматися під впливами демагогії та популізму, а не чіткого розрахунку всіх «за» та «проти».