Чому економіка стала жертвою політичних спекуляцій?

Як знання макроекономічної статистики може врятувати від популістських обіцянок у сфері економіки?

У 1992 році, під час президентської кампанії в США, у штабі тоді ще кандидата Білла Клінтона в якості нагадування великими літерами було написане своєрідне гасло,яке згодом стало справжнім мемом: «Економіка, дурню!» (The economy, stupid!). Офіційними гаслами кампанії демократів були «Change vs more of the same» та «Don`t forget health care», але саме «Економіка,дурню!» стало головним гаслом для внутрішнього користування в штабі Клінтона. А мета була одна – як би це не звучало цинічно, але власний гаманець є першою та найголовнішою річчю, яка турбує виборця, тому для перемоги на виборах потрібно завжди згадувати про розвиток економіки, який зробить людей ще багатшими. Неофіційне гасло спрацювало максимально ефективно. Якщо в березні 1991 року 90% опитаних американців схвалювали діяльність тоді діючої адміністрації Джорджа Буша-старшого, то вже наприкінці того ж року  вона мала 64% антирейтингу! Усі зовнішньополітичні перемоги  Буша-старшого в Холодній війні проти СРСР та в Іраку були зведені нанівець економічними негараздами, зокрема рецесією, на чому постійно наголошували демократи.

Цей екскурс в американську політичну історію лише ілюструє насправді очевидний для багатьох факт – бажаєш виграти вибори, говори про гроші. Не дивно, що ця стратегія має популярність в середовищі українських політиків, зокрема і в претендентів на президентське крісло. Економічні питання займають вагоме місце в програмах обох учасників другого туру президентських виборів. У людей, які навіть на мінімальному рівні розуміються в конституційних повноваженнях президента України, це викликає цілком очевидний подив. Економічні питання є в першу чергу сферою повноважень уряду, Кабінету міністрів України, та Верховної Ради, яка забезпечує для цього законодавчу базу. Але виборчі програми кандидатів орієнтовані не на фахівців, а на середньостатистичного українського виборця, тому «Економіка, дурню!» все одно залишається неофіційним гаслом обох штабів. Різняться лише меседжі. Можна довго говорити про ІТ-прорив України, нульові декларації, аграрну наддержаву, податок на виведений капітал, регіональне лідерство вже в 2025 році, але ці ідеї повинні бути складовими програм політичних партій на парламентських виборах, щоб реалізувати їх вже після формування нового уряду на благо розвитку держави. Але замість цього маємо мегатонни передвиборчого популізму, якому, на жаль, вірять виборці. Кожної п`ятирічки громадяни вірять в численні обіцянки про економічні прориви і покращення, та обирають президента, який на їх думку, зробить їх кишені повними. Правда, насправді, більш прозаїчна. Незалежно від імені майбутнього президента, економічні прогнози для України на найближчі роки залишаються незмінними, а тому будь-які популістські заяви деяких кандидатів про манну небесну помножуються на нуль суворою статистикою.

Згідно з базою даних макроекономічної статистики Trading Economics, у 2020 році ВВП України зросте і становитиме 158 мільярдів доларів ( в Угорщині, наприклад, він становитиме 165 мільярдів), курс гривні зросте і становитиме 28,08 за долар, ВВП на душу населення зросте з 2991,63 доларів до 3500 в 2020, що майже втричі менше, ніж в найбіднішій у ЄС Болгарії. Простою мовою це означає, що хто б не переміг на президентських виборах 2019 року, звичайні громадяни України в найближчому майбутньому  не розбагатіють і залишатимуться однією з найбідніших націй в Європі.

Економічні успіхи  нашої держави не залежать від імені президента та назв політичних партій в парламенті. Вони залежать від ринкової кон`юнктури на зовнішніх ринках. Економічні зради й перемоги України залежать від цін на продукцію металургійної промисловості та пшеницю – це основна експортна продукція нашої країни. З 2000 до 2008 року наша економіка зростала не завдяки Кучмі та Ющенку , а завдяки великому попиту та високим цінам на металургійну продукцію – стрімкий розвиток китайської промисловості дуже цьому сприяв. Після 2008 року ринкова кон`юнктура явно не на нашому боці.

 Ціна на метричну тонну сталі матиме тенденцію на зниження щонайменше на найближчі 3 роки. У розрізі 2019 року ця зрада виглядає таким чином – наприкінці квітня метрична тонна сталі коштуватиме 3696,64 юанів, а наприкінці року подешевшає до 3403,28 юанів за тону. І перспектив на покращення поки немає, бо ринок металургійної продукції постійно насичується новими виробниками. Дуже стрімко розвивається металургійна промисловість Ірану, яка за обсягами виробництва цілком імовірно позбавить Україну 10-го місця  за обсягами виробництва сталі.

Зміна прізвищ на високих посадах не змінить в цілому негативних прогнозів для української економіки. Це не проблема імен і назв партій. Це структурна проблема, коріння якої сягає ще радянських часів. Без ставки на виробництво товарної продукції з високою доданою вартістю, високих темпів зростання чекати не варто.

Саме цю інформацію в рамках широкого суспільного діалогу повинне доносити експертне середовище до звичайних людей, щоб громадянське суспільство могло продукувати правильні вимоги до керівництва держави.

Без цього середньостатистичний виборець і далі довірятиме популістським програмам деяких кандидатів з їх пустими  обіцянкам про молочні ріки й кисільні береги та інші Нью-Васюки.