Хиби демократії по-українськи

Порівняно низька явка на виборах часто призводить до того, що навіть фаворит представляє лише меншість населення. Навіть після його перемоги це означатиме необхідність створення союзів з конкурентами.

Результат першого туру президентських виборів підтвердив очевидне  ще до 31 березня припущення – результати цього волевиявлення мало кому сподобалися.

Демократія при всіх її перевагах має певні хиби, і зараз нам випала можливість бачити ці хиби наочно. Штаб переможця першого туру президентської гонки Володимира Зеленського любить згадувати про результати діючого президента Порошенка. Але на хвилі радості вони навмисно чи ні забувають, що 30,24% набраних голосів ще не означають тотальної переваги. Якщо згадати, що явка становила 63,53 % і 31 березня проголосувало 18,893,864 виборця, то не складно підрахувати, що Зеленського підтримало 5,714,034 виборців. В принципі рахувати не треба – такі цифри надає ЦВК.

Так, у найближчого конкурента Зеленського та противника по другому туру Петра Порошенка набраних голосів ще менше. Але треба мати на увазі, що такі скромні для лідера президентських перегонів показники можуть серйозно загрожувати його новонародженій політичній кар’єрі. Вся кампанія Зеленського з її здебільшого віртуальним форматом базувалася на тому, що цей кандидат є представником антиестеблішменту, «новим обличчям» у політиці, альтернативою старим системним політиком. Балотування анти системних кандидатів і політичних партій на топ-посади є трендом світової політики – Дональд Трамп у США та партія «5 зірок» в Італії є яскравими цьому свідченнями. Але як демонструє досвід того ж Трампа, його антисистемність і суперечливий характер перемоги призвели до серйозного спротиву йому зі сторони американської «глибинної держави» - адміністрації президента США протистоїть не лише Конгрес з демократичною більшістю у Палаті представників, а навіть представники бюрократії в різних державних органах, зокрема навіть оперативники розвідувальних служб.

В реаліях української політики позиціювання Зеленського в якості анти системного політика, який здатен зламати шию всім негараздам в Україні закінчиться одразу після оприлюднення  результатів президентських виборів. Навіть у випадку перемоги він змушений буде так чи інакше співпрацювати з представниками інших політичних сил. При цьому це буде критично в першу чергу не для його політичного виживання, а для забезпечення стабільності держави. Цілком логічно, що покладені на Зеленського сподівання його виборців в значній мірі не будуть реалізовані, а «нове обличчя» в українській політиці (якщо звичайно не враховувати його зв`язків з олігархом Коломойським) змушене буде домовлятися зі «старими акулами» української політичної кухні. Особливо це стосується потенційної участі партії «Слуга народу» на осінніх парламентських виборах. Навіть якщо ця політична сила і пройде в парламент, вона змушена буде вступати в переговори з іншими партіями для формування коаліції. І тоді прихильники «нового обличчя» серйозно розчаруються, коли побачать співпрацю свого «месії» з тими, проти кого фактично і голосували на президентських виборах.