Кримський Рубікон

Тепер історія 21 століття ділиться на два етапи: до та після захоплення Росією Криму

5 років тому український Крим було окуповано Російською Федерацією. Цей акт був несподіваним і підступним для тих, хто не цікавився історією 1990-х років і жив ілюзіями «російсько-українського братерства». А правда в тому, що одразу після розпаду СРСР Росія не полишала спроб захопити АР Крим і Севастополь. Тоді Москві завадили внутрішньополітична криза, чеченські війни та економічні негаразди. Було очевидно, що коли РФ посилить економічний потенціал і росіяни перестануть їсти «ніжки Буша», спроби заволодіти «непотопаючим авіаносцем Чорномор’я» посиляться з новою силою.

Росія могла змиритися з існуванням Криму в складі Україні лише за тієї умови, якби наша держава була сателітом Кремля типу сучасної Білорусі. За президентства Януковича відбувалася активна інфільтрація російських спецслужб в органи державної влади, Збройні сили України та спецслужби. Україну фактично готували до капітуляції. Наприклад, Олександр Якименко, очільник СБУ в 2013-14 рр., до 1998 року служив в російський армії, а в його біографічній довідці немає даних про отримання українського громадянства. Перемога Революції Гідності перекреслила московські плани з перетворення України в Малоросію, відтак Кремль пішов ва-банк і скориставшись слабкістю Києва вчинив акт, який став точкою відліку найсерйознішої міжнародної кризи з часів Холодної війни.

Момент для агресії було обрано сприятливий. Наша епоха є страшним сном для Френсіса Фукуями. Криза ліберально-демократичного світового порядку стає все більш актуальною проблемою навіть для консолідованих демократій Заходу. Світом крокує популізм, який приводить до влади некомпетентних лідерів. Довіра до демократичних цінностей падає. Серйозним фактором міжнародної політики стає міграційна криза. Очевидною стає можливість її використання в якості зброї проти країн Західної Європи.

Окупація російськими військами АР Крим та окремих районів Донбасу не лише похитнула основи Ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин, а й посилила загрозу неконтрольованого поширення ядерної зброї. Будапештський меморандум так і залишився непідкріпленою діями декларацією, тому для всіх ядерних і неядерних держав світу стала очевидною небезпека та безглуздість добровільного ядерного роззброєння. З часів Холодної війни світ не був настільки близьким до катастрофи.

Чи скоро Україна поверне Крим? Якщо тверезо аналізувати наявний потенціал України та актуальну міжнародну ситуацію, то не скоро. Наразі наша держава не здатна в повній мірі стримувати агресію Росію. Відновлення нашого ракетного щита лише почалося, тому говорити про військовий сценарій деокупації АР Крим безглуздо. До можливості політико-дипломатичного вирішення цієї проблеми теж потрібно ставитися стримано скептично. Можливо в Росії не вистачає грошей на пенсіонерів, але на лобіювання своїх інтересів в країнах Заходу фінансові ресурси вона поки що знаходить – ніхто так і не позбавив РФ від проведення чемпіонату світу  з футболу та спортивних заходів Міжнародної автомобільної федерації в 2018 році; під великим питанням знаходиться здатність європейського співтовариства протистояти російській енергетичній експансії. Поки що Захід не такий сильний і одностайний як наприкінці Холодної війни. На жаль, США не має сучасного Рейгана, а Британія не має сучасної Тетчер. А в Кремлі сидить людина, яка готова втопити світ у крові заради ілюзорної імперської величі Росії. Поки що.

Світ стрімко змінюється. Він кожного дня готує нові виклики. Україна повинна навчитися з гідністю цим викликам протистояти. Агресія Росії та тимчасова втрата територій є для нас важливим іспитом на державницьку зрілість. І справою честі є витримати цей іспит на відмінно. Для цього нам потрібні політична стабільність, євроатлантична інтеграція, грамотна економічна політика та вміння покладатися виключно на власні сили. Якщо забезпечимо виконання цих умов, перемога нам забезпечена.