«Треті шанси» країнам не дають, або чого Європа чекає від України?

Україна в епіцентрі – і передвиборчих перегонів, і світової уваги.

Сьогодні події у нашій державі турбують європейську спільноту на рівні з Βrexit та інтригують своєю непередбачуваністю. Як нам не втратити шанс на якісні зміни і з яких «козирів» зайти сьогодні?

Мій вчорашній візит до Брюсселю і участь у дискусіях із європейськими політиками дали багато поживи для роздумів. Європа вже звикла до українських «сюрпризів», але це вперше, щоб за три тижні до виборів аналітики не могли спрогнозувати ймовірних переможців навіть першого туру. І доки букмекери приймають ставки, європейські політики приглядаються до нових облич, намагаючись зрозуміти, з ким доведеться мати справу і після весняних, і після осінніх виборчих перегонів. 

Невиправдані сподівання

Головне питання, що стоїть зараз на порядку денному практично у всіх розмовах із європолітиками – це довіра. Точніше, її відсутність стосовно  партнерів серед української влади, які поводять себе, як шулери в базарний день.

Європейці готові йти на контакт і розширювати практичне партнерство, але вони не розуміють, як «грати в ігри», в які сьогодні грає наша влада. У цьому плані з вуст не сходить антикорупційний скандал з «Укроборонпромом», який сьогодні у фокусі уваги європейської спільноти. І якщо хтось думає, що такі ігри залишаться непоміченими – то це дуже груба помилка, яка може коштувати Україні міжнародної підтримки взагалі.

Сьогодні усі українські події розглядаються в Європі під мікроскопом. І наші корупційні скандали, і політичні рішення, і навіть голосування – все має надзвичайний резонанс, який одразу позначається на співпраці. І якщо ми не хочемо повторити ситуацію «втоми від України», яку вже мали після Помаранчевого Майдану – шулерство просто неприпустиме! 

Прагматичні очікування

Сьогодні світ не приймає пустих балачок. Нас оцінюють за результатами і за нашими спроможностями. Європа сама готується до виборів і бореться з власними проблемами – це і Βrexit, і безпекові загрози, і проблеми біженців та мігрантів, і популізм, і проблеми з управлінням та фінансуванням всередині самого ЄС, і загроза приходу в Європарламент радикальних сил.

Європейці не відсторонюються від України, але вони не готові брати на себе додаткові зобов’язання в обмін на невиконані обіцянки, навіть попри російський чинник. І історія з «Північним потоком-2», як ніщо інше, ілюструє європейський прагматизм і змушує нас діяти.

Якщо ми хочемо, щоб з нами рахувалися – маємо стати сильними і конкурентними самі. Під час дебатів у Європарламенті переконував європейців, що Україна має усе для того, щоб стати не «баластом» для ЄС, а перспективним партнером і повноцінним членом європейської спільноти. Ми маємо ресурси, головним із яких є наша українська земля. Вона здатна забезпечити продовольчу безпеку Європи та стати тією базою, яка дасть можливість Україні розвинути переробку і перетворитися в країну з високотехнологічною економікою. Безумовно, наші люди – це також наша сила. Невипадково українці в останні чотири роки лідирують у ЄС за кількістю дозволів на роботу.

Розвиток переробки та створення нових робочих місць в Україні не тільки послабить міграційне навантаження на ЄС, але й цілком може стати ще одним чинником зиску для європейських інвесторів. Єдине, чого сьогодні потребує Україна – це справді чесних виборів, які б забезпечили появу принципово нової якості української політики.

Нова якість політики

Спілкування з європейськими політиками дає чітке розуміння: ритуальні танці з Заходом закінчилися, хоча керівництво Української держави намагається цього не помічати. Так звана «втома Заходу від України» є саме несприйняттям нашої політичної верхівки, яка, декларуючи нові підходи, працює по-старому. З владою шулерів ніхто інтегруватися не буде. Тому при такому політикумі Україна приречена бути вічним претендентом на вступ до ЄС і НАТО, без реального наближення до мети, внесеної в Конституцію, без належних інвестицій і підтримки.

Чи можуть ці люди в своїй новій каденції «зажити по-новому»? Ні, тому що брехня і корупція – це їхня група крові та резус-фактор. Тому цьогорічні вибори Президента і парламенту стають головним шансом зміни еліт. Вони ж будуть тестом на зрілість суспільства, за яким стежитимуть і в ЄС, і в США. У владі потрібні нові політики, що розвиватимуть державу, а не стягуватимуть із неї корупційну ренту. З ними Захід готовий буде вести тісну співпрацю і, що більш важливо – охоче скорочуватиме політичну дистанцію з Україною.