Майдан стояв за майбутнє, якого ми так і не отримали

107 людських життів покладені за Свободу і Незалежність. Їхні смерті не мають права бути марними. І найкраща пам’ять про них – не пафосні слова, а держава, за яку вони полягли.

Ми зобов’язані побудувати Державу, за яку стояв Майдан.

  Пройшло п’ять років – п’ять років боротьби за державність і п’ять років невиконаних обіцянок. Що ми маємо сьогодні?

Суспільство. Революція Гідності та війна на сході згуртували українське суспільство. Українці продемонстрували феноменальну здатність створювати горизонтальні об’єднання: групи активістів, волонтерські мережі, самоорганізовані ініціативні центри. Саме суспільство в умовах неефективності держави змогло виступити єдиним фронтом і врятувати Україну. Однак це лише перший крок. І щоб справді вивести державу із кризи, потрібно не йти в обхід влади, беручи на себе виконання її обов’язків, а самим ставати владою і системно виконувати свої зобов’язання.

Європейська інтеграція. Україна дійсно просунулася на шляху до євроінтеграції, отримавши жаданий безвіз і підписавши низку галузевих угод. При цьому ми стали одним із ключових донорів робочої сили в країни ЄС, уже втративши майже третину працездатного населення, яке поїхало працювати за кордон, розвиваючи економіки інших держав. Якщо ми в найближчій перспективі не створимо нові робочі місця і не розвинемо переробні галузі в себе вдома, забезпечивши людей роботою і гідною зарплатнею, то так і залишимося сировинним придатком, а працювати за ті зарплати, підвищенням яких так хизується влада, буде вже просто нікому.

Армія. Війна на сході стала наслідком невизнання Росією євроатлантичного курсу нашої держави і бажання Українського народу вийти із зони геополітичного впливу РФ. Завдяки мобілізації громадськості вдалося не просто не дати Росії здійснити жаданий нею бліцкриг, а й створити справді дієздатну армію, яка увійшла до десятки найпотужніших у Європі. Реформи армії тривають, і значною мірою завдяки волонтерам, які прийшли до силових структур. Однак корупцію не подолано, професійну армію, яка відповідала би стандартам НАТО, так і не сформовано, питання матеріально-технічного забезпечення військових не розв’язані, – а це те, з чого потрібно починати, і починати форсованими темпами.

Корупція й засилля олігархів. Ситуація зі створенням дієвого Антикорупційного суду наочно показала всю сутність боротьби з корупцією «по-українськи». Влада наперебій звітує перед міжнародними партнерами про антикорупційні досягнення, а сама «міксує» антикорупційні органи, як умілий шулер – карткову колоду. І це при тому, що списки найбагатших олігархів за цей час кардинально так і не змінила ні війна, ні реформи, ні втрата ними частини підприємств. І доки ми не подолаємо цю систему корупції та «договірняків», то так і плентатимемося у хвості всього цивілізованого світу, змушені продавати за копійки наші найцінніші ресурси.

Економіка. Імітація реформ, здійснюваних під тиском міжнародних партнерів, стає дедалі очевиднішою. І найкращий показник тут – рівень недовіри українців до влади, який перевищує 80%. Декларовані підвищення зарплат і пенсій «з’їдають» інфляція і знецінення гривні. Економічних показників 2014 року у більшості напрямів не досягнуто. Влада нічого не зробила для того, щоб втілити найважливішу комплексну земельну реформу і закласти основи цивілізованих земельних відносин. Натомість намагається відкрити ринок землі і знову влаштувати колосальний «дерибан» найціннішого національного ресурсу. Замість децентралізації спостерігаємо нову централізацію ресурсів і посилення адміністративної президентської вертикалі. Громадам намагаються перекрити кисень, наділяючи їх новими повноваженнями без відповідних фінансових інструментів.

Люди. За п’ять років роботи цієї влади населення нашої держави зменшилося майже мільйон людей. Щодня ми фактично втрачаємо півтора українських села. Люди змушені фактично працювати «за харчі» – Українa опинилася в п’ятірці держaв, де люди нaйбільше витрaчaють нa продовольство. Майже половина доходу громадян іде на продукти харчування, при тому що в розвинених країнах цей показник не перевищує 10%. Грошей, що залишаються, багатьом не вистачає навіть на те, аби сплатити комунальні послуги. Система медицини фактично зруйнована.

Правова держава. Виборчий кодекс не змінено. Реформи правоохоронних органів більше схожі на піар, оскільки не змінено головне – відсутні запобіжники втягування правоохоронних органів у політичний процес. А найгірше, що винні у загибелі Небесної сотні досі так і не притягнуті до відповідальності. Сьогодні вже навіть Моніторингова місія ООН із прав людини в Україні закликає українську владу ефективніше розслідувати злочини, скоєні під час Революції Гідності, і припинити «необґрунтовані затягування справи». І єдине, що потрібне для того, аби винні отримали справедливі вироки й відбували справжнє покарання, – це політична воля керівництва України. Не блокувати й затягувати процеси, а дійсно розібратися і покарати винних.

Нам потрібно будувати правову Державу, у якій пануватиме Закон і порядок. Державу, яка працюватиме на кожного українця, а не шукатиме, як би ще змусити його працювати на неї та правлячий клас. Державу, за яку поклали життя найкращі під час Революції Гідності, – і тільки тоді їхній подвиг не буде даремним. Ми просто зобов’язані не допустити, щоб Революція Гідності перетворилася на еволюцію Гідності.