ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ: ставки українських олігархів

На президентських виборах главу держави обиратимуть не тільки громадяни, а й великі гроші

Скільки би ми не повторювали слово «деолігархізація», роль великого капіталу у президентських виборах 2019 однаково буде однією з визначальних. Відтак спробуємо оцінити ставки традиційної першої десятки вітчизняних багатіїв на потенційних переможців президентської кампанії.

Першим у переліку, звісно, Ринат Ахметов, чиї статки за останній місяць минулого року за оцінками експертів відразу підскочили на 800 мільйонів доларів США. Але ми не будемо присікуватися до різнобою оціночних критеріїв, якими керувалися експерти-економісти, а виходитимемо виключно із давніх політичних стосунків та банальних бізнесово-політичних інтересів. Тож, на кого потенційно може поставити Ринат А.?

Формально Ахметов пов’язаний бізнесово-політичними стосунками з двома політичними силами – «Опозиційним блоком», від якого кандидує у президенти його давній менеджер Олександр Вілкул, та «Радикальною партією Олега Ляшка», виконком якої віднедавна очолив один з топ-менеджерів «Метінвесту» Юрій Зінченко. Звісно, структури найбагатшого українця заради пристойності підкинуть грошенят і Ляшкові, і Вілкулу, та головну ставку робитимуть в останній момент. Ставку на потенційного переможця.

І от тут виникає певний дисонанс. Логічно було б припустити, що схема «Ротержам+», за рахунок якої Р.Ахметов продовжує збагачуватися на тлі відчутного скорочення вартості усіх видів активів більшості українських олігархів (за винятком хіба що Косюка і самого Порошенка), не залишає йому іншого вибору, як підтримувати чинного главу держави. Проте, відразу кілька інсайдів вказують на певну невизначеність Ахметова. Звідси й чутки про пошуки через посередників домовленостей і з Анатолієм Гриценком, і з Юлією Тимошенко. За іншою інформацією, найбагатшому українцеві вже давно остогидла система регулярних скажімо так відрахувань у певній, давно відомій, пропорції. Саме тому Ринат готовий працювати з будь-яким новим українським президентом за винятком хіба що відвертого ставленика Ігоря Коломойського.

Сам Коломойський теж давно не приховує, що готовий працювати з ким-завгодно, окрім Петра Порошенка. З останнім Ігореві Валерійовичу просто виявилося затісно в одному човні. А жити за чужими правилами він не звик ні за часів Кучми, Ющенка, ні за Януковича. У його звичках – платити за реальну послугу. І горе тому, хто не отримував від «Бєні» передоплату (решта може й не «капнути»). Поки що Ігор Валерійович особливо не поспішає вкидати свої активи у виборчу кампанію, обмежуючись медійною підтримкою однопартійця Олександра Шевченка, рейтингоносного коміка Володимира Зеленського і частково – головного опонента Петра Порошенка - Юлії Тимошенко. І в цьому є певний сенс. Бо ставка у другому турі на переможця – це, як не крути, і значно менші витрати, і перспектива більш конкретних домовленостей.

На відміну від І.Коломойського, у «борца за ісконноє православіє» Вадима Новінського вибір невеликий. Його головна ставка – майбутні парламентські вибори. Але рейтинг безпосереднього кандидата від «Опоблоку» Олександра Вілкула явно не вражає. Відтак партнери Новинського потрапляють під «засвітку» то на контактах з Корбаном, то з Бродським (останній начебто зводив менших партнерів Ахметова з А.Гриценком), то з іншими фахівцями контактування колишніх «помаранчевих» з «блакитними». А от що викликає сумнів – то це описувана пропагандистами Банкової ставка на Зеленського. Адже «тінь Коломойського» - це для Новинського щось значно страшніше і небезпечніше за, наприклад, того ж Порошенка.

У вельми хиткій ситуації опинився ще недавно один із трійки українських багатіїв Віктор Пінчук. Чотири роки тому, втративши російський ринок труб великого діаметру, В.Пінчук вже було виступив промоутером ідеї великого замирення з Кремлем, що передбачало б і автономний статус окупованих територій Донбасу, і фактичне визнання анексії Криму. Нині ж він навряд чи відмовився від цієї позиції.

Проте вибір у Пінчука невеликий. З одного боку – чинний президент, зацікавлений у медійній підтримці ICTV та інших телеканалів пулу у обмін, щонайменше, на гарантії недоторканості бізнесу протягом найближчих років. А з іншого є Юлія Тимошенко, у якої конфлікт із зятем Кучми тривав ще з 90-х років. Звісно, нині немає підстав стверджувати, що сокиру війни відкопають вже у квітні-травні. Та острах у Пінчука залишатиметься…з огляду на події навколо Нікопольського заводу феросплавів у другій половині «нульових».

Чого би точно не хотів Пінчук – це різкого посилення позицій Коломойського, бо в такому разі збереженню контролю над трубним і феросплавним бізнесом лишатимуться лічені місяці.

Власник групи компаній «Ферекспо» Костянтин Жеваго, чий бізнес за останні 5 років зазнав значних збитків, після багаторічного політичного дрейфу й намагання зберігати дружні стосунки з будь-якою владою, начебто повільно повертається у «рідну гавань». Відтак, на його телеканалі «Еспресо» ми вже не перший місяць спостерігаємо як ще недавно агресивні випади в бік лідера «Батьківщини» змінюються на доволі лояльне ставлення. Проте від завжди обережного К.Жеваго годі чекати різких рухів.

Приблизно у тому ж напрямі рухається і ще недавно головний спонсор «Народного фронту» Микола Мартиненко. І головною причиною тут не так кримінальна справа, що її вже не перший рік розслідує НАБУ, як нав’язливі спроби зменшити вплив М.Мартиненка на «Енергоатом» з боку людей Ігоря Кононенка. А от, хто може поновити позиції Миколи у бізнесі із ТВЕЛами разом із старими дружніми стосунками, і пояснювати не варто.

Так само не виникає питань з приводу ставки на майбутні президентські і позиція Костянтина Григоришина. Після програшу у Лондонському арбітражі справи щодо Сумського НВО на 300 з лишком мільйонів доларів олігарху Новинському та колишньому директорові підприємства Лук’яненку К.Григоришин опинився перед загрозою отримати аналогічний позов від Петра Кириченка та інших партнерів екс-прем’єра Павла Лазаренка. Останні скоріш за все таки виставлять рахунок. Тому єдиною надією для власника групи компаній «Енергетичний стандарт» є збереження при владі П.Порошенка.

Звісно, Петро Олексійович не застрахує Костянтина Івановича від нових судів з багатомільйонними позовами, але він може сприяти запровадженню RAB-тарифів з пропонованою людьми, пов’язаними із власником «Енергостандарту», ставкою у 12,5% річних відрахувань на основні фонди обленерго. В такому разі енергорозподільчий бізнес знову стане надприбутковим, а тема запуску структур, близьких до «гаранта Конституції», у коло акціонерів «Вінницяобленерго» та інших матиме новий сенс.

А от «Новий українець» Павло Фукс хоч і полюбляє пожартувати на тему можливої підтримки на президентських виборах Володимира Зеленського, йому із човна з лоцманом Грановський нема куди подітися. Та й зобов’язань перед особою, котра зробила Павла новим Курченком, таки доведеться дотримуватися.

Так само не викликає сумнівів і позиція власника «Миронівського Хлібопродукту» Юрія Косюка.

А от на кого працюватиме тіньовий капітал Кернеса, Хомутинника і ще групи осіб, афільованих з партією «Відродження»  – іще питання. Сам мер Харкова ледь не склав обітницю вірності Петрові Порошенку. Проте не забуваймо його фрази, не раз повторюваної у розмовах з Коломойським: «Ми с вамі одной крові!».

І мова тут не тільки про походження. Ні для кого не є таємницею, що партійний проект «Відро» - це спільна власність на паритетних засадах Коломойського (Ігор Валерійович завжди розумів це слово по-своєму) і Хомутинника. Формально партія висунула кандидатом в президенти Віктора Бондара, але ж зрозуміло, що то не більше, ніж розкрутка перед виборами парламентськими. Насправді в час «Ч» і Кернес, і Хрмутинник, і їх старший партнер робитимуть вирішальну ставку. І далеко не факт, що між Порошенко та Коломойським Геннадій Кернес зробить вибір на користь першого.

Кого забув? Авакова? Та там, здається, розвиднюється все і без коментарів…