Війни символів

«Війна символів» насправді є значно масштабнішою за наслідками від «війни армій». І Росія це розуміє як ніхто інший.

Пам’ятники, свята, назви вулиць, межі на мапах, транслітерація топонімів «Kiev» чи «Kyiv», «Dnieper» чи «Dnipro» - Кремль не дарма чіпляється за отакі нібито суцільно формальні і абстрактні речі. Із останнього РФ планує розглянути законопроект щодо покарання у вигляді штрафу, за використання карт Росії, на яких окупований Крим не вказаний як російський. Автори законопроекту зазначають, що при підготовці документа орієнтувалися на аналогічну статтю Адміністративного кодексу про використання держсимволів — герба і прапора РФ. У Росреєстрі підтвердили, що закону про зображення меж у країні поки немає, але його розробка триває.

     Такі речі визначають світогляд і підсвідоме сприйняття, ідентифікацію і самоідентифікацію. Якщо «Dnieper» - то звідки той дивний спротив приналежності до Росії, це ж «одна страна»?! А от якщо «Dnipro» - то це вже утвердження української приналежності і земель, і держави.

     Зрештою, Японія досі, всі ці роки позначає Курильські острови на мапах як частину своєї території. Скільки поколінь школярів зросли від часів окупації СССР японських територій? Для десятків мільйонів японців і війна, і японська приналежність цих островів – вже дуже давня історія. Але від дитсадочка кожному японцеві регулярно нагадують: це твої землі, це окуповані Північні території, а ніякі не російські Курили, Росія там незаконно, ти чи твої діти, чи онуки дочекаються повернення Ітурупу, Куналиру, Шикотану і Хабомаю додому. І вони таки дочекаються.

     Це такий повзучий процес легітимізації окупації: спочатку на мапах Крим одним кольором з РФ, тоді в довідниках Крим – «адміністративний складник РФ», а тоді зникають всі підстави для припинення окупації і повернення українського суверенітету над територією. Тому «війна мап» - не дурна гра «бо МЗС зайнятись нема чим». Це важливий складник обстоювання на міжнародній арені територіальної цілісності України. Бо поки Крим в кожній ситуації змушують малювати українським – він має політичні і правові перспективи повернення до України.

     Але в цю гру дійсно можна грати вдвох. При тому в нас значно вигідніший розклад. Мапи з Кубанською Україною, рішення місцевих громад про приналежність до України, мова документів і результати опитувань початку 20-го ст. Поштові марки з офіційно українським Таганрогом і Вороніжем. Це все реальні історичні свідчення української приналежності цих територій. І цілковито неважливо, чи претендуємо ми насправді на ті землі, чи нам то потрібно. Важлива сама можливість симетричної відповіді на територіальні зазіхання Росії.

     Держава ніколи не має погоджуватись віддавати своє. Навіть якщо ще півсторіччя, сторіччя не матиме сил повернути вкрадене, звільнити окуповані терени. Адже сил щонайменше на постійне нагадування приналежності своїх земель має вистачити.