ПАРЄ, Азов і популісти

Міжнародна політика – це доволі формалізована річ з жорстким дотриманням певних вимог.

          Меркель за домовленістю з Макроном лобіює появу в Керченській протоці німецьких та французьких спостерігачів. Путін попередньо дав на це згоду. Однак щойно Меркель озвучила, що відповідна домовленість має бути узгоджена і підписана й українською стороною як такою, що є відповідальною за Керченську протоку з точки зору міжнародного права, Лавров негайно заперечив можливість появи міжнародних спостерігачів.

              Існує правова підстава для ускладнень: після неподовження загальної Угоди про дружбу й співробітництво між Україною і Росією досі не припинено дію Угоди між Україною і РФ щодо співпраці й використання Азовського моря й Керченської протоки. А в цій Угоді зафіксований статус Азова за згодою сторін як внутрішнього моря України та РФ. Доки Угоду не буде розірвано чи припинено її дію, такий статус не дозволить застосовувати щодо Азова загальні норми міжнародного морського права. На жаль, значна частка парламентарів як мінімум ігнорують нагальну потребу держави у вирішенні цього правового казусу. А як максимум – свідомо саботують розірвання дискримінаційних угод з РФ. При тому, що на сьогодні це завдає прямої економічної шкоди Україні, знищуючи економічний фундамент Донецької, Запорізької і Херсонської областей.

              Парадокс: ті партії, що найбільше гальмують припинення дискримінації економічних інтересів України з боку Росії, розраховують на електорат саме тих областей, котрі найбільше зазнають збитків від їхнього ж саботажу. А найпарадоксальніше, що виборці втрачають роботу й заробітки, однак не припиняють вірити політикам, що нібито краще – «відновити певні стосунки з Росією», а не розірвати невигідні нам документи і залучити міжнародне право до розв’язання проблем. 

Міжнародна політика – це доволі формалізована річ з жорстким дотриманням певних витичних. Якщо існує певний документ, ухвалений відповідно до закону, - то жодні дії в обхід нього неможливі. Навіть якщо одна зі сторін підписання – визнаний агресор і окупант. Спочатку документ має бути денонсований в законний спосіб, і тільки потім міжнародна спільнота зробить ті чи інші кроки зі свого боку. Ця ситуація добре демонструє, чому так важливо не допустити антиукраїнські сили до наступного парламенту. Як і те, що в парламенті нема чого робити неграмотним популістам. Все в світовій політиці чиниться за певними процедурами. І скільки би популісти не кричали з трибун, що вони б ого як розвернулись і всіх перемогли, якби мали одноосібну владу, - нічого не буде, бо популісти вчасно не ухвалили закон, не розглянули поправку, не проголосували імплементацію... Бо вони на цьому просто не розуміються.

              Звісно, є такий момент як «ліпше 5 років помилок, ніж 50 років саботажу» - але ми в парламенті частіше маємо справу з найгіршим сполученням обох ситуацій. Ті, що найголосніше кричать, є одночасно і безграмотними, і саботажниками.

              Зараз триває не тільки президентська кампанія – фактично вже почалась і парламентська передвиборча кампанія. І в парламентсько-президентській республіці вона визначає більше, ніж вибори президента. Не варто обманюватись заявами певних політиків, що вони – «безправна опозиція». Якщо є фракція в парламенті – то вони теж влада, теж несуть свою частку відповідальності за ситуацію. І найчастіше це відповідальність за бездіяльність, за заблоковані рішення.