Без оптимізації системи соціального захисту, українці можуть так і залишитись незахищеними верствами населення
Союз радянських республік завжди був соціальним для своїх
громадян. Однак з тих пір в Україні, у цій сфері, мало що змінилось – на папері
ми така ж соціальна країна, адже 34,4% ВВП перерозподіляється через бюджет, а
де-факто – соціально незахищена.
Майже з самого проголошення Україною незалежності,
матеріальна підтримка супроводжує українців з народження і до смерті:
-
допомога при народженні;
-
виплати багатодітним сім’ям,
дітям-сиротам, інвалідам, студентам;
-
допомога по безробіттю;
-
оплата ЖКП та оплата житла для
переселенців.
У жодному разі неможна розцінювати
це як негативний аспект. Але,
на сьогоднішній день, в Україні у сфері соціального захисту та соціального
забезпечення присутня непрозора та неефективна система пільг і соціальних
виплат. Держава утримує громіздку мережу комунальних та державних закладів
соціальних служб та соціального захисту, натомість реальна соціальна підтримка населення
залишається на низькому рівні.
В Україні
300 тис. сімей отримують допомогу як малозабезпечені. У 2017 році на це було
витрачено майже 12 млрд. грн з держбюджету. При цьому, третина одержувачів не
працює і не особливо шукає роботу. Чому ж система соціальної допомоги,
витрачаючи стільки ресурсів держави, не здатна перемогти бідність?
Тому що, дати грошей – це точкова допомога, ефективність
вкладання в яку дорівнює нулю. Сектор соціального захисту потрібно повністю
переформувати та оптимізувати. Збільшити розмір допомоги - набагато простіше,
аніж надати можливість для розвитку та працевлаштування, особливо для соціально
незахищених верств населення.
Сьогодні в Україні більше 2,6 млн чоловік з інвалідністю,
з них близько 160 тисяч - діти з інвалідністю. При цьому у навчальних закладах
усіх рівнів навчаються лише 95 тисяч дітей, учнів і студентів з інвалідністю.
До того ж численність студентів з інвалідністю в ВУЗах постійно скорочується.
Молодим людям з особливими потребами необхідно створювати
сприятливі умови для всебічного розвитку, для опанування ними знань і навичок,
які будуть необхідними для отримання шкільної та вищої освіти, для їх
соціальної адаптації у суспільстві. Вони повинні мати можливість приймати
посильну участь у політичному та економічному житті країни.
Не забезпечується і конституційна гарантія щодо надання
безоплатної медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони
здоров’я.
Безсумнівно, кошти на це виділяються, але порядок та
кількість отримання ліків визначається лише сімейним лікарем.
Ситуація на Полтавщині: учасник ЧАЕС рік не може отримати
ліки на підтримку здоров’я передбачені державою. У відповідь лише: «Коштів з
бюджету не виділено». І замість того, щоб відстоювати свої права, звертатись у
інші вищі інстанції, все спускається нанівець.
І це далеко не поодинокий випадок. І доки сам українець
не захоче змін, покращення не відбудеться. За свої ж інтереси «відсидіти» вже
не вийде.
Часто під час наметової кампанії у районах Полтавської
області люди говорять: «Дайте краще 200 грн., аніж газетку».
Ті ж 200 грн. навряд чи вирішать їх питання сьогодні, а
завтрашній день буде таким як і позавчорашній. Сподіватись на державу це добре,
однак потрібно розвиватись, знаючи про нестабільність державної політики
України. І тоді, будь-хто б не був при владі, яка б ситуація не була, українець
як розвинена особистість знайде шлях фінансового забезпечення себе та своєї
родини.
Сьогодні, Україна у режимі «жорсткої економії» ресурсів,
а від так і доцільною була б своєрідна монетизації пільг.
Що я маю на увазі: на кожного представника соціальної категорії
у матеріальній допомозі закладена пільга ( чи то на проїзд, чи то на будь-що),
але не кожен користується ними. Ефективніше було б їх замінити талонами, а
категорію талонів обирає сам українець: чи то кількість перевезень в
громадському транспорті, чи то на продукти, чи то на ліки. Таким чином, можна
мінімізувати корупційний та фактор зловживання, а від так забезпечити цільове
використання та ефективне використання допомоги.
Окрім оптимізації нормативно-правової бази, потрібна
державна програма надання грантів для малих підприємств, пільги на придбання житла, податкові канікули для СПД-інвалідів, які починають своє
власне мале підприємство.
У моєму розумінні, соціальна відповідальність держави -
це ефективно функціонуюча система соціального захисту громадян та конкретних
дій влади, які наочно демонструють, що соціально незахищені громадяни держави
потрібні, і що підтримка молодих людей з особливими потребами - це цінна
інвестиція держави в успішне майбутнє країни.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.