Якщо любиш - відпусти. Якщо воно дійсно твоє, то обов'язково повернеться, якщо ж ні - воно ніколи не було твоїм.
Це і є той принцип, якого дотримується наша влада, і який неодноразово звучить серед активних писак у соцмережах.
"Вони самі повернуться"
"Крим повернеться через рік"
"Крим проситиметься назад, коли прозріє"
"Кримчани ще проситимуть нас забрати їх додому в Україну"
"Кримчани в Криму підтримують Україну"
"Вони заручники окупанта і хочуть назад в Україну"
"Вже не довго залишилося чекати, Росія не втримає Крим"
І так вже скоро як п'ять років. Проте він чомусь не повертається, а з розповідей очевидців ще й насміхається і називає Україну "помилкою своєї молодості". Ліпить на автівки наліпки "Я русский оккупант" і "Спасибо деду за победу". Не схоже, щоб хтось, окрім поодиноких соціально-активних кримських татар вертався назад...
Ймовірно, український політикум це усвідомлює, і вважає тему Криму провальною стратегією, адже на жодному білборді і у жодному агітаційному спічі не йдеться про окупований Крим. Так само як і в міжнародних розмовах він опускається за дужки. Ні, про нього не забули, але на нього просто закривають очі, аби не дратував.
Як валіза без ручки - і кинути жаль і нести важко.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.