Як «донорська» конференція перетворилась на «антикорупційну»

У Копенгагені розпочалась Друга Міжнародна конференція з питань реформ в Україні.

Перша, нагадаю, відбулась минулого року в Лондоні. На жаль, змушений констатувати, що вона так і не стала «донорською» для України, якою її задумували із самого початку. Ми не бачимо черги держав чи міжнародних фінансових інституцій, які б із  нетерпінням чекали на цей захід, аби зробити свій важливий фінансовий внесок у розвиток України. Мабуть, саме тому  конференцію вже ніхто вголос «донорською» і не називає.

Натомість бачимо, як Україні другий рік поспіль на публічному міжнародному майданчику дорікають через недостатню боротьбу з корупцією. Тобто замість серйозного заходу на тему реформ «донорська» конференція перетворилась на «антикорупційну», де вголос аналізують, наскільки ефективно Україна бореться із цією проблемою. Прем'єр Данії, де проходить захід, Ларс Люкке Расмуссен учора окремо назвав подолання корупції пріоритетом подальших дій українського уряду. «Вам потрібне справедливе суспільство, вільне від корупції, адже саме цього хочуть українці. І це буде найсильнішою відповіддю Росії,  способом довести, що Україна може досягти успіху, здатна перетворитися на сучасне, орієнтоване на Європу суспільство», — дуже влучно зауважив  керівник данського уряду.

Насправді Україна за останні чотири роки вже могла спокійно стати прикладом успішної боротьби з корупцією, якби не намагалась обхитрити увесь світ зі створенням незалежних антикорупційних структур. Зволікала, намагалась саботувати рекомендації міжнародної спільноти, від якої стала залежною. І все для того, щоб зрештою все одно  пристати на умови Венеційської комісії та МВФ. Якби ми створили таку історію успіху або принаймні змусили світ повірити, що її ось-ось буде створено, переконаний: держави світу в черзі стояли б на справжній донорській конференції, щоб допомогти Україні. А так ми знову втратили час. Антикорупційні реформи відбуваються з-під західної нагайки. Міжнародні партнери це бачать, тому й інвестувати в Україну не поспішають.  

Ба більше, ми навіть не змогли довести, що здатні ефективно використовувати ті кошти, які нам надають. Інституційні спроможності ефективно  розподіляти масштабну фінансову допомогу залишаються такими самими слабкими, як і раніше. Про який умовний План Маршалла може йтися за таких умов? Прикро через втрачений час і втрачену довіру до України. Доведеться надолужувати все прискореними темпами.