Україна та Угорщина вирішили помиритись. Чи надовго?

23 июня 2018, 14:49
голова Аграрної партії України
0
56

Приклад того, як не слід ухвалювати рішень.

«Самі створюємо проблеми, щоб їх розв'язувати» – саме так можна охарактеризувати відносини України з її найближчими сусідами. У той час, коли наша держава потерпає від російської військової та інформаційної агресії, здавалося б, головне завдання мало б полягати у тому, щоб сфокусуватися на поглибленні співпраці із західними сусідами та заручитися їх повною підтримкою. Однак вийшло навпаки: політичні відносини з Польщею, Угорщиною затьмарили скандальні звинувачення, приводом для яких стала норма нового Закону «Про освіту».

Хотілося б сподіватися, що сьогоднішній день стане новою сторінкою в історії зовнішньої політики України, й уроки з помилок, яких припустилися, винесемо правильні. Зустріч міністрів закордонних справ України та Угорщини на Закарпатті є позитивним сигналом. Вона мала б ознаменувати початок нового періоду у взаєминах із західними сусідами. Проте є чимало підстав вважати, що примирення може мати тимчасовий характер, якщо в Україні не зроблять відповідних висновків.

Будапешт погодився на діалог із Києвом насамперед тому, що на цьому наполягли Сполучені Штати. Сподіватися на те, що Вашингтон допомагатиме Україні щоразу, як у неї виникатимуть конфлікти з іншими державами світу, навряд чи можна постійно. І навіть той факт, що триває гібридна війна проти нашої країни, повинен змусити нас не розраховувати на допомогу зовнішніх сил, а бути надзвичайно відповідальними та обережними у власних кроках, розуміючи всю небезпеку непродуманих рішень. 

Звісно, заслуговує на похвалу українська дипломатія, яка заручилася підтримкою у США. Утім, залишаються відкритими запитання, чи завжди у Штатах будуть готові надавати таку допомогу і в майбутньому? Чи вистачатиме їм часу, а головне – бажання? Очевидно, що в Америці не намагалися б зарадити проблемі, якби вона не вийшла на вищий міжнародний рівень, а саме на блокування спільних зустрічей України у межах НАТО.

У Києві, схоже, вже стало звичкою покладати свої сподівання на інших навіть у тих ситуаціях, розв'язання яких могло б бути до снаги і самим – за умови стратегічного, вдумливого підходу.

Коли восени минулого року в Україні було ухвалено новий Закон «Про освіту», то навряд чи хтось з українських політиків замислювався, що документ може призвести до міжнародних дипломатичних баталій. Зрозуміло, коли окремих сусідів дратувало законодавство, що стосувалося питань безпеки, – наприклад, наш рух до НАТО. Навіть зрозумілий інтерес міжнародної спільноти до антикорупційної частини українського законодавства. Але Закон «Про освіту»?

Напевно, й українські парламентарі користувалися цією самою недалекоглядною логікою, подумавши, що можна вносити в проекти законів поправки в останній момент, – і це в той час, коли сам документ готували з тривалими консультаціями,  було  враховано чимало обставин, які могли здатися маловагомими нашим політикам. Зокрема, йдеться про консультації з національними меншинами, які отримують підтримку з боку західних сусідів України.

Поза сумнівом, усі громадяни повинні отримати однаково якісний доступ до вивчення української мови в середній школі. Особливо це стосується тих регіонів, де учні демонструють не найкращі оцінки на випускних іспитах. Але чому не вийшли із цими аргументами до голосування? Чому поправки до закону вносили боязко, в останній момент, наче робили щось непристойне? Подальші виправдання і пояснення вже не мали сенсу. Слабкість проявили в самому підході до внесення поправок і поспішному голосуванні. Людина із сильними аргументами і сильною позицією не приховує своїх дій, вона їх відстоює, пояснює і досягає бажаного. Нехай це і забере більше часу.

Історія із Законом «Про освіту» – це приклад того, як не слід ухвалювати рішень. Якщо щось обіцяєте партнерам, то або заперечте із вагомими аргументами, або дотримайтеся слова, якщо його взяли. Серединний варіант (а ми все одно зробимо, попри домовленість) виставляє Україну в поганому світлі. Тоді й доводиться розв'язувати проблеми, яких могло взагалі не виникнути…

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.