Потік провалів української влади

Українська влада із небаченою затятістю взялася рятувати Європу від російського газового проекту.

Питання спорудження обхідного газопроводу «Північний потік-2» стало, напевно, найбільш гарячим під час візиту німецького президента Франка-Вальтера Штайнмаєра до України. Але чому воно не було таким гарячим раніше?

Український політикум активізувався проти російських експансіоністських планів у газовій сфері лише в цьому році, хоча у попередні роки фактично самоусувався як від коментування, так і від, власне, вирішення проблеми. А вона з’явилася не сьогодні: після початку російської агресії в 2014 році політики сусідньої країни різних рівнів заявляли, що 2019 рік стане останнім роком транзиту російського газу через Україну.

Росія поставила перед собою ціль – позбутися транзитної залежності від України – і за кілька років її реалізувала. В умовах глибокої ізоляції, неймовірної медіа-критики Росії вдалося пролобіювати масштабний проект, який справді матиме далекосяжні негативні наслідки для всього континенту. Українська верхівка, маючи на руках усі козирі, виявила абсолютну легковажність, не сприйнявши всерйоз російські заяви. «У них нічого не вийде!» Українські політики досить часто у такій манері коментували спорудження Керченського мосту. «У них нічого не вийде!» У такий спосіб відгукувалися українські політики досить часто і щодо планів на спорудження «Північного потоку-2».

 У Києві не хотіли помічати ні підписаних контрактів, ні активних переговорів росіян, допоки у Німеччині не надали дозвіл на цей проект на вищому рівні. Прикро визнавати, але у 2014-му році нинішній політичний клас нічому не навчився. Агресія Росії сталася тому, що ми були слабкі і не підготовлені. Російська антиукраїнська діяльність у Європі відбувається усе через ту ж недалекоглядність українських правлячих еліт – сподівання на те, що інтереси їхньої країни має захищати хтось, а не вони самі.

До слова, Німеччина раніше виявляла інтерес інвестувати в українську газотранспортну систему. Проте ненаситна корумпованість українських політиків не дозволяла скористатися такою можливістю. Сьогодні спішним порядком намагаємся закликати німців до совісті і здорового глузду. Перекладаємо вину на інших, знімаючи відповідальність із себе. Кажуть, краще пізно, ніж ніколи. Але влада не має права на такий підхід. Принаймні не в ситуації, коли країна знаходиться в стані війни. Бо може виявитися справді пізно…