Вихід із СНД і псевдопатріотизм

Україна знову виходить із СНД. Влада про це заявляла вже не раз, але останнім часом – особливо часто.

Видно, вже геть закінчилися позитивні приклади, якщо за досягнення видаються події не першої свіжості – те, що могло і мало відбутися вже давно автоматично.

Якщо процес виходу України з СНД справді міг завдати шкоди нашим громадянам, то, напевно, варто було би чесно про це сказати всім українцям від самого початку. Наприклад, йдеться про те, що вихід із СНД міг призвести до запровадження візового режиму для українців. Для вашої уваги – минулого року було зареєстровано 4 млн. перетинів кордону із Росією громадянами України! Чесність викликала б куди менше критики, аніж постійний обман. Натомість влада вже п’ятий рік говорить про вихід із СНД, а насправді нічого не відбувається.

Часом складається враження, що українські правлячі політики до кінця не усвідомлюють, що живуть у воєнний час. Деякі рішення в них відбирають по кілька років. Кілька років знадобилося, аби агресора назвали агресором. Такими темпами нам довго доведеться чекати на перемогу – складається враження, що наші можновладці діють не відповідно до національного інтересу, а так, аби когось не образити.

Біда в тому, що це не виняток у діях влади, а правило: всі рішення приймаються із запізненням і часто під великим зовнішнім тиском. Напевно, є певний символізм у тому, аби заявити про вихід із СНД у День Європи. Проте, напевно, в такі дати потрібно зосередитися більше на тому, що було досягнуто, що зробила влада, аби українцям стало жити легше завдяки європейській інтеграції.

Влада вибирає легкий шлях. Нащо працювати над антикорупційним судом, нащо припинити переслідувати тих, хто викриває корупціонерів, якщо можна в мільйонний раз проявити свій патріотизм гучними словами про розрив із Росією.

Найсумніше, що подібні заяви стають предметом глузування в Москві. Бо Україна справді де-факто припинила співпрацю в рамках СНД вже давно. Більше того – Україна, не підписавши Устав СНД, так і не стала державою-членом Співдружності, а мала достатнє поле для маневрів, перебуваючи у статусі засновниці і держави-учасниці СНД. Та і відповідні заяви про вихід ми зробили ще у 2014 році. Влада так хизується розривом України з радянською спадщиною, з агресивною Росією, але не помічає, як використовує підходи, властиві саме російським чи радянським можновладцям. Ті теж завжди любили виставляти на показ потьомкінські села!

Головне, що у цей псевдопатріотизм не вірять не лише українці, але і західні партнери України. Кого ми хочемо переконати сьогодні в тому, що Росія – ворог? Поляків? Вони і так це розуміють. Більше того, протидія влади справжній боротьбі з корупцією може призвести до того, що голоси путінських друзів у Європі будуть лунати дедалі переконливіші. Нехай зараз наші «керманичі» спробують переконати новий італійський уряд у необхідності продовження санкцій щодо Росії. Сумніваюся, що вихід із СНД для них буде переконливим аргументом. Влада втратила зв’язок із реальністю в Україні і світі – можна лише сподіватися на те, аби в наших друзів на Заході вистачило терпіння не припинити підтримку в дуже складний період для усіх нас через недолугість можновладців.