Кінець «стратегічного терпіння»

Події цього тижня навколо Сирії свідчать про кінець політики «стратегічного терпіння», яку сповідував Вашингтон часів Обами.

Як я зазначив учора в програмі «Право на владу» на «1+1», рівень міжнародної напруженості нині можна порівняти з Карибською кризою. Терпіння Сполучених Штатів вичерпується, а Сирія сама по собі стає другорядним питанням. На перший план виходить протистояння між США та Росією і навіть Іраном, яке може перейти у гарячу фазу. Росія своєю поведінкою в Сирії – підтримка Асада, блокування шести резолюцій ООН, погрози збивати американські ракети – фактично призвела до радикалізації американської політики.

Трамп ставить Путіна перед чітким вибором: ти дружиш зі мною або з Асадом (якого, нагадаю, американський президент публічно називає твариною, що вбиває газом, – Gas Killing Animal). Нині Трамп чітко демонструє, що всидіти на двох стільцях одночасно Путіну вже не вдасться. Світ втомився від російських ігор, і в США чудово усвідомлюють: щоб зупинити Асада, потрібно спочатку зупинити Путіна.

Путін так і не зрозумів, що Трамп – це не Обама. Гратись із ним за столом переговорів ніхто не буде. У Вашингтоні формують команду, яка не терпітиме провокацій із Кремля. Загострення подій навколо Сирії припало на перший тиждень роботи Джона Болтона на посаді радника з нацбезпеки США. Він відомий своєю прихильністю до використання військової сили, але також є абсолютно раціональним політиком. Упевнений, що він запропонує президенту всі можливі варіанти, як розв’язати ситуацію в інтересах Америки та активно протидіяти тим, хто ці інтереси норовить підірвати ледве не щодня.

Не забуваймо також, що вчора у комітеті міжнародних справ Сенату відбулись слухання з приводу кандидатури Майка Помпео на посаду держсекретаря США. У своєму виступі він заявив про те, що м’якій політиці Америки щодо Росії настав кінець.

Показово, що загроза військового протистояння збіглась у часі з початком дії санкцій для двох десятків фігурантів «кремлівської» доповіді. Штати цілеспрямовано почали забирати у Путіна гаманці, з яких він фінансує свою агресивну політику по всьому світу. Кремлівська доповідь – це був превентивний удар. Новими санкціями США починають наносити серію ударів на поразку. В результаті вразливими стають російські компанії, присутні на міжнародних біржах, якщо їх вносять до чорного списку. Прикладом цього є компанія «Русал» Олега Дерипаски, що опинилась на межі дефолту.

Які наслідки все це може мати для України? З одного боку, ми повинні бути вдячні Сполученим Штатам за їхню підтримку та рішучі зусилля з примусу Росії до миру. З іншого, – вочевидь, цього замало. Путін і не думає змінювати своєї агресивної політики як щодо України, так і щодо всього світу. Кремль зараз використовуватиме всі ресурси для того, аби змінити проєвропейський курс України, щоб до влади прийшли або ті, хто своїм популізмом зруйнує державу, або ті, хто слухатиме не свій народ, а інструкції з Кремля.

Тому наступними місяцями нам слід очікувати на масивний гібридний наступ Росії. Саме у цей період ми і побачимо, як будуть задіювати брудні гроші олігархів – як російських, так і українських, – і якщо українська влада не розбереться зі своїми олігархами та не ліквідує корупційних схем, то рано чи пізно за неї це зроблять західні уряди. А Росії не обов’язково наносити черговий військовий удар по Україні – замість танків це роблять політики-популісти, які розхитують українське суспільство зсередини і ведуть державу до краху.