Поради Липинського для виходу із нинішньої кризи

Сьогодні день народження видатного історика, політичного діяча, філософа та публіциста - В'ячеслава Липинського. Сторіччя тому його не почули, однак ще є шанс дослухатися до його пророцтв зараз.

Він був пророком. Він був генієм, прикро, що невизнаним. Якби українська еліта, яку сам В’ячеслав Липинський називав провідною верствою, почула його тоді, – Україна могла б здобути справжню незалежність на сторіччя раніше, і ми всі жили б у зовсім іншій державі. Тоді не почули, однак ще є шанс дослухатися до його пророцтв зараз.

Сьогодні день народження видатного історика, політичного діяча, філософа та публіциста. А я згадую його могилу. Власне, її немає. Кілька років тому довелось побувати в селі Затурці на Волині. Там колись був родинний маєток сім’ї Липинських, і там його поховали. Місцеві мешканці розповіли, що пам’ятають той день, коли п’яний колгоспний тракторист зрівняв із землею всі могили на старому кладовищі. Для радянських часів таке варварство було нормою. Комуністична влада заохочувала все, що втоптувало українство у багнюку, робила все, аби українці не відчули себе нацією,  ̶  а саме цього відчуття так прагнув В’ячеслав Липинський.

Однак це було тоді. Нині ж ми живемо у своїй країні та мали б вчитися на помилках попередніх поколінь. На жаль, не вчимося. Якби Липинський побував в українському парламенті чи хоча б подивився один випуск наших новин, він би жахнувся. Жахнувся від морального падіння так званої української еліти, від деградації панівного класу. Але залишимо і це історії. Врешті-решт дріб’язковість, невігластво та жадоба до багатства доведуть це політичне болото до самознищення.

Нову політичну систему можна побудувати лише на основі нової політичної еліти

Нам же треба думати про інше. Ми  ̶  Аграрна партія  ̶  не дарма ще три роки тому, коли починали роботу, обрали своїм дороговказом слова В’ячеслава Липинського: «Ніхто нам не збудує держави, поки ми самі її собі не збудуємо». Нам треба будувати нову політичну систему на основі нової еліти. Давайте згадаємо, які підказки залишив нам видатний історик.

Він намагався знайти золоту середину між швидкими суспільними змінами та консервативними цінностями українського суспільства. І нині це вкрай актуально.

Перед Україною зараз гостро постало питання олігархату, який  фактично монополізував економіку. Але так було і сторіччя тому. В’ячеслав Липинський називав панівну українську верхівку «угрупованням егоїстичного анархізму, нездатним до самоорганізації». Звертаю увагу, що підкреслював він саме тотальний егоїзм вищих прошарків. Погодьтесь, це було притаманно і сучасникам Липинського, і  козацькій старшині у XVII ст., і нинішнім мультимільйонерам. Іноді хочеться у них запитати: от вкрадете ви все, що є на землі, а далі які плани?

На протилежній стороні драбини ті, про кого нині б сказали, що вони голосують за гречку. Це найбідніші верстви населення, які погрузли у злиднях, і їм не до власної держави. Між першою та другою категорією українців триває міжусобна боротьба, що, за словами Липинського, «убиває найбільшого державного мужа». І слід визнати: братовбивче протистояння егоїстів – панів та знедолених – фактично стало причиною загибелі й козацької, і української держави початку ХХ ст. Подібні речі ми бачимо і зараз. Політики та активісти здобувають собі дивіденди на тому, що пропонують відібрати все в олігархів і роздати бідним, а потім самі стають об’єктами корупційних скандалів. На протиставленні, конфлікті або ж показовій, лицемірній турботі про долю бідних побудована вся стара політична система.

Запорука успіху оновленої України – у ліберальному консерватизмі

За В’ячеславом Липинським відродження нації повинно базуватися  на традиційних консервативних цінностях українців: сім’ї, приватній власності, господарності. «Смерть консерватизму означає скрізь і завжди смерть нації», – писав він.

Однак зауважу, що консерватизм не означає стагнації, застою. Він обов’язково має поєднуватись із тонким відчуттям нового, необхідного для розвитку держави і нації.

Влада повинна не лише проводити реформи або, як нині, імітувати цей процес, а й сама реформуватись, йти в ногу з потребами часу.

Нації творяться перемогами або нещастями, ̶ казав В’ячеслав Липинський. Увесь досвід визвольних змагань українців підштовхує до подолання розбрату, просто волає про це. Нині зберегти найдорожче – означає не втратити самобутності й моральних засад українства. Захистити мову, культуру, консервативні цінності, які роблять нас українцями, та водночас динамічно розвиватись, будуючи найкраще. І в цьому ліберальному консерватизмі, в такому зростанні й полягає запорука успіху оновленої України!