Чому Україна масово втрачає своїх громадян та що з цим робити

За офіційними даними, які нещодавно оприлюднили в ООН, вже до 2050 року кількість населення України зменшиться до 36 мільйонів, хоча станом на 1991 рік нас було близько 52-х мільйонів.

За офіційними даними, які нещодавно оприлюднили в ООН, вже до 2050 року кількість населення України зменшиться до 36 мільйонів, хоча станом на 1991 рік  нас було близько 52-х мільйонів. Така перспектива виглядає надзвичайно сумною та непривабливою. Адже абсолютно нелогічною є ситуація, коли одна з найбільших країн Європи, що має потужний інтелектуальний ресурс, значні сировинні запаси, розвинену промислову інфраструктуру та сприятливий для життя клімат, щоденно втрачає тисячі своїх громадян. То в чому ж основна причина скорочення населення України, що стає каталізаторами цього процесу та чи можна його якщо не зупинити, то хоча б сповільнити?

Прогнози  ООН

Дані Організації Об‘єднаних Націй щодо скорочення населення країн світу, вказують на те, що Україна разом з деякими іншими державами входить до десятки країн з найшвидшим темпом скорочення населення. Окрім України, яка в цьому списку займає 4 місце, до нього також входять Болгарія, Латвія, Молдова, Хорватія, Литва, Румунія, Сербія, Польща та Угорщина. Всі ці країни знаходяться на території Східної Європи й за прогнозами ООН, кількість населення в них до 2050 року скоротиться як мінімум на 15%.

Якщо ж подивитися на демографічні показники інших країн Європи, то їх також складно назвати оптимістичними. Так, за даними ООН, в найближчі 30 років також зменшиться населення  Італії (на 4 мільйони), Іспанії (на 2 мільйони), Німеччини (на майже 3 мільйони), однак дещо збільшиться в Фінляндії, Ісландії, Норвегії, Великобританії, Франції тощо.

Причини скорочення кількості українців

Поряд з такими причинами швидкого скорочення населення в країнах Східної Європи як  низький показник народжуваності та значний рівень смертності, дослідники називають також і масову еміграцію населення. І саме цей фактор, як на мене, є особливо болючим. Адже частіше за все з України  виїжджають ті, хто мав би вирішувати дві попередні проблеми. Так, кожного дня наша держава позбавляється лікарів, які мали б вирівнювати ситуацію зі смертністю; вчителів та викладачів, які могли б надавати якісну освіту українській молоді; інженерів, які проектували б найкращі в світі літаки та ракети; програмістів, які створювали б успішні проекти та заводили б до України іноземні інвестиції. Натомість, тисячі таких людей добровільно чи вимушено стають надбанням урядів багатьох інших держав… але не своєї.

Чому українці хочуть емігрувати

Нещодавні опитування, проведені Київським міжнародним інститутом соціології, визначили відсоток українців, які хотіли б виїхати закордон та  які основні причини таких прагнень.

На запитання «чи готові Ви виїхати з країни?», 37% опитаних респондентів в тій чи іншій мірі дали позитивну відповідь. 6,3% з них відповіли, що готові до еміграції та роблять для цього певні кроки; 10,8% сказали, що загалом готові, але поки не роблять жодних активних дій; а ще 20,0% заявили, що поки не готові, але хотіли б це зробити, якщо будуть сприятливі умови. 56,9% українців не готові до таких кроків, а ще близько 6% населення не знають відповіді на це запитання.

Після отриманих відповідей соціологи задали  37-ми відсоткам потенційних мігрантів наступне запитання: «Чому Ви хочете виїхати?». Відповіді виявилися наступними: 45,2% опитаних хочуть більше заробляти; 31,6% прагнуть жити в більш комфортній та зручній для життя країні; 13,4% хочуть виїхати заради дітей; 9,7% не почувають себе в Україні в безпеці; 9,4% не можуть професійно реалізувати себе в Україні; 8,7% не вірять в майбутнє України; 6,6% з цих людей не можуть знайти роботу; 5,6% хочуть поїхати від корупції; решта вказали іншу причину або ж не визначилися з причиною.

Скільки українців вже закордоном?

За даними дослідження Expat Insider, найбільша українська діаспора наразі в Росії – там зараз проживає близько 4,4 мільйонів наших співвітчизників. По 1,2 млн – в Канаді та Польщі, 940 тисяч – в США, 500 тисяч в Бразилії, 231 тисяча – в Італії та 230 тисяч в Німеччині.

Ще одне дослідження, проведене міжнародним співтовариством InterNations, вказує на те, що середній вік українського мігранта складає 32 роки. До того ж, 57% українців закордоном  працюють, 7% навчається, а ще 6% шукає роботу. Щодо діяльності решти українців інформації не надано.

Наслідки для України

Сказати, що масова еміграція наших співвітчизників закордон негативно впливає на всі процеси в Україні – не сказати нічого. Адже кожен куплений квиток в одну сторону до Німеччини, Польщі чи США  стає спусковим механізмом  безлічі негативних наслідків в першу чергу для тих людей, які залишилися жити на батьківщині. По-перше, за еміграції в країні зменшується населення, яке й без того невпинно падає; по-друге, Україна втрачає робочу силу, до того ж переважно кваліфіковану, що негативно впливає на економіку країни та, як наслідок, добробут громадян. Наступне – нація старіє. Позаяк в пошуках кращої долі, до інших країн  в більшості своїй виїжджає молодь, тоді як непрацездатне населення такої можливості не має. Ще одна дуже масштабна проблема криється в тому, що еміграція провокує розпад громадянського суспільства. Адже в країні зменшується кількість думаючих людей – свідомих виборців,  потенційних політиків та громадських діячів. Це, в свою чергу, заганяє країну в глухий кут, роблячи її сірою та безликою.

Чи можна щось змінити?

Питання трудової еміграції в світі давно не нове, позаяк цей процес існував в усі часи, є природнім, а в спрощеному вигляді схожий на ланцюгову реакцію. Так, на робоче місце  англійця чи ісландця, який вирішив спробувати свої професійні сили  в США чи Канаді завжди приїде німець, для якого робота в Британії видається привабливішою, аніж в умовному Дюссельдорфі. В свою чергу, за станок німця стане який-небудь чех або поляк. А на місце поляка хто? Правильно, українець. Однак проблема в тому, що  на українцеві цей ланцюг і закінчується. Тому що  до України з середньою зарплатнею в 313 доларів (станом на грудень 2017) на місце Івана-емігранта не приїде практично ніхто. Таким чином, якщо інші європейські країни так-сяк відшкодовують скорочення кількості населення  працьовитими іноземцями, то в Україні відбувається тільки «відтік мізків», натомість ніякої «компенсації» не відбувається.

Що в такому разі повинна робити держава? Рішення цієї проблеми криється у відповідях  громадян на запитання про причини бажань виїзду з України.   Перша і найважливіша причина   – недостатній рівень заробітної плати в українців. Уряд, парламент та президент усвідомлюють цю проблему та роблять певні кроки задля вирішення цього питання. Однак, поруч зі штучним підвищенням зарплатні та соціальних виплат, конче необхідним видається розвиток економіки шляхом стимулювання  промисловості, сприяння діяльності приватного підприємництва, оновлення технічних засобів виробництва тощо.

Наступний фактор – прагнення людей жити в більш комфортній та зручній країні. І справа тут, як на мене, не стільки у відсутності відповідної інфраструктури (хоча і в цьому теж), а в надзвичайно низькому рівні обслуговування громадян у першу чергу в державних установах. Заснований в кращих радянських традиціях, вітчизняний державний апарат завжди «славився» своєю недосконалістю, захмарним рівнем бюрократизації, а часом і примітивністю. Дитячі садки, куди потрібно записуватися ще до народження дитини; школи з деформованою системою навчання; поліклініки, виходячи з яких волосся стає дибки -  все це нагадує велику, кільканадцять разів перефарбовану валізу. З різнокольоровими латками та без ручки. І сукупність державних органів держави вже давно потрібно було б замінити, бо тих, хто може зробити це якісно в Україні поки що вистачає.  І, найголовніше - це нам обійдеться дешевше, аніж користуватися надбаннями часів червоного минулого.

Третій і, мабуть, один з найважливіших факторів – бажання українців втекти від корупції. Ця проблема вже давно проникла в усі сфери життя громадян і, в свою чергу, спричинила ряд інших проблем, через які українці хочуть жити в іншій країні. Через корупцію люди менше заробляють, адже сплачують здирницькі податки, які не потрапляють до державного бюджету. Через корупцію ми живемо в некомфортній та незручній для життя країні. Позаяк, в більшості установ, куди б ми не звернулися - стикаємося з тими людьми, які і роблять наше життя таким некомфортним та незручним. Через корупцію і тільки через корупцію українці не вірять в майбутнє України, не почувають себе в безпеці та не можуть знайти достойну роботу.  

Питання подолання корупції – це порослий мохом камінь спотикання, який став гальмівним елементом для розвитку всієї держави. І на даний момент чи не єдиний для нас спосіб «залишитися в грі» та й надалі називатися українцями, а не поляками, німцями, італійцями чи бразильцями  - подолати це деструктивне явище. Як? Однозначної відповіді немає, адже кожна країна, яка стикалася з нею, шукала власний «рецепт успіху», який складався з надзвичайно різни заходів.

Якщо казати про Україну, то тут повільно й невпевнено, але  виробляються власні методи подолання корупції. До них відносимо значний ріст активності з боку громадських об‘єднань, політиків, місцевих лідерів, які постійно контролюють діяльність органів державної влади. Також в Україні розпочали  діяльність Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Національне агентство з протидії корупції і вже найближчим часом планується запуск Антикорупційного суду. Ці органи хоч і мають деякі збої в роботі, однак за умови збереження власної нейтральності та відсутності тиску з боку влади мають гарні шанси стати ефективними й дієвими. Не варто забувати і про зовнішній контроль, який здійснюють наші міжнародні партнери з ЄС та США.

Безперечно, проблема еміграції залишає болісні сліди для демографії, суспільно-політичного життя, культури та економіки України.  Разом з тим, ми маємо реальні шанси змінити ситуацію на краще. І для цього потрібні не тільки зусилля влади, але й кожного з нас. Адже, з країни виїжджають не можновладці, а ми.