Коли мої діти розповідають мені вірші, які вчать у школі, вкотре замислююсь, скільки в цих творах плачу-болю-страждань про важку долю України й українців. Виходить, цього нас вчать ще змалечку.
Коли мої діти розповідають мені
вірші, які вчать у школі, вкотре замислююсь, скільки в цих творах
плачу-болю-страждань про важку долю України й українців. Виходить, цього нас
вчать ще змалечку. Просто якесь замкнуте коло. І цим ніби закладається механізм
повторювання помилок і сприймання цього як належного.
Взяти хоча б останнє сторіччя
нашої історії. 22 січня якраз і виповнюється рівно сто років з дня проголошення
незалежності Українською Народною Республікою. Саме цього дня 1918 року у
своєму Четвертому Універсалі Українська
Центральна Рада проголосила нашу Вітчизну «самостійною, ні від кого не
залежною, вільною суверенною державою». Також в цьому документі йшлось про інші
надзвичайно важливі для суспільства речі.
Проголошувалось, що Україна прагне жити в мирі і злагоді
з усіма сусідами. Влада належить лише народу, говорилось у Четвертому
Універсалі, а держава має контролювати торгівлю і банківську справу. Зрештою,
було обіцяно справедливу земельну реформу на користь хліборобів.
От тільки ситуація в Українській Народній Республіці у
1918 році до болю нагадувала становище незалежної України 2018 року.
Керівники УНР слабко володіли важелями управління,
фактично не мали стратегії державного і національного розвитку. Центральна Рада
відчайдушно сподівалась на допомогу Європи, розділеної на ворогуючі військові
блоки. Україна виступала у перемовинах з європейцями в ролі бідного прохача.
З іншого боку, більшовицька Росія впевнено йшла на конфлікт
з УНР. Лідери комуністів мали в Україні потужну «п’яту колону»,
створили маріонетковий «уряд» у Харкові. Сьогоднішні сепаратисти Донбасу грають
на руку Росії, точнісінько як їх попередники підтримували більшовиків у
1918-му.
Центральна Рада не спромоглась навести лад в економіці.
Селянство чекало на земельну реформу, з якою постійно зволікали, боячись
зачепити інтереси великих землевласників. Часто селяни самовільно ділили землю.
Рейдерські захоплення поміщицьких маєтків – не лише свавілля хліборобів. Це
була реакція на бездіяльність влади УНР в земельному питанні. Нічого не
нагадує?
А найголовніше – серед тодішніх керівників України не
було єдності і рішучості. Єдності – щоб вчасно приймати рішення, проводити
реформи і будувати державу. Рішучості – зупинити ворога, створити боєздатну
армію, заявити про себе на міжнародній арені.
Результат був для УНР сумним. Селянство (а воно складало
до 80% населення) Центральну Раду не підтримало. Більшовики незабаром після
проголошення незалежності в Києві, захоплять нашу столицю. І протистоятиме їм
лише жменька добровольців – студентів під Крутами. Всі прорахунки керівництва
виллються в сльози і кров українців.
Так було сто років тому. А сьогодні ми маємо завершити
справу предків – збудувати самодостатню державу. Дати відсіч лютому ворогу.
Розумно і послідовно реформувати економіку. Заявити про себе у Європі і світі,
як про сучасну потужну країну. На помилках треба вчитись. Чи зможемо ми,
українці, скласти іспити державної зрілості
у 2018 та наступних роках? Вірю, що зможемо.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.