ПОМИЛКИ СТОРІЧНОЇ ДАВНИНИ: ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УНР ТА ЇЇ ВТРАТА

Коли мої діти розповідають мені вірші, які вчать у школі, вкотре замислююсь, скільки в цих творах плачу-болю-страждань про важку долю України й українців. Виходить, цього нас вчать ще змалечку.

Коли мої діти розповідають мені вірші, які вчать у школі, вкотре замислююсь, скільки в цих творах плачу-болю-страждань про важку долю України й українців. Виходить, цього нас вчать ще змалечку. Просто якесь замкнуте коло. І цим ніби закладається механізм повторювання помилок і сприймання цього як належного.

Взяти хоча б останнє сторіччя нашої історії. 22 січня якраз і виповнюється рівно сто років з дня проголошення незалежності Українською Народною Республікою. Саме цього дня 1918 року у своєму  Четвертому Універсалі Українська Центральна Рада проголосила нашу Вітчизну «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою». Також в цьому документі йшлось про інші надзвичайно важливі для суспільства речі.

Проголошувалось, що Україна прагне жити в мирі і злагоді з усіма сусідами. Влада належить лише народу, говорилось у Четвертому Універсалі, а держава має контролювати торгівлю і банківську справу. Зрештою, було обіцяно справедливу земельну реформу на користь хліборобів.

От тільки ситуація в Українській Народній Республіці у 1918 році до болю нагадувала становище незалежної України 2018 року.

Керівники УНР слабко володіли важелями управління, фактично не мали стратегії державного і національного розвитку. Центральна Рада відчайдушно сподівалась на допомогу Європи, розділеної на ворогуючі військові блоки. Україна виступала у перемовинах з європейцями в ролі бідного прохача.

З іншого боку, більшовицька Росія впевнено йшла на конфлікт з УНР. Лідери комуністів мали в Україні потужну «п’яту колону», створили маріонетковий «уряд» у Харкові. Сьогоднішні сепаратисти Донбасу грають на руку Росії, точнісінько як їх попередники підтримували більшовиків у 1918-му.

Центральна Рада не спромоглась навести лад в економіці. Селянство чекало на земельну реформу, з якою постійно зволікали, боячись зачепити інтереси великих землевласників. Часто селяни самовільно ділили землю. Рейдерські захоплення поміщицьких маєтків – не лише свавілля хліборобів. Це була реакція на бездіяльність влади УНР в земельному питанні. Нічого не нагадує?

А найголовніше – серед тодішніх керівників України не було єдності і рішучості. Єдності – щоб вчасно приймати рішення, проводити реформи і будувати державу. Рішучості – зупинити ворога, створити боєздатну армію, заявити про себе на міжнародній арені.

Результат був для УНР сумним. Селянство (а воно складало до 80% населення) Центральну Раду не підтримало. Більшовики незабаром після проголошення незалежності в Києві, захоплять нашу столицю. І протистоятиме їм лише жменька добровольців – студентів під Крутами. Всі прорахунки керівництва виллються в сльози і кров українців.

Так було сто років тому. А сьогодні ми маємо завершити справу предків – збудувати самодостатню державу. Дати відсіч лютому ворогу. Розумно і послідовно реформувати економіку. Заявити про себе у Європі і світі, як про сучасну потужну країну. На помилках треба вчитись. Чи зможемо ми, українці, скласти іспити державної  зрілості у 2018 та наступних роках? Вірю, що зможемо.