ХТО ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ЗА СМЕРТІ НА АВТОШЛЯХАХ УКРАЇНИ?

Кількість смертей на дорогах буде ще більше, а ПДР стали вже рекомендованими нормами. Контроль поліції буде зосереджуватися на ситуативних акціях чи абсолютно абсурдних та хаотичних зупинках водіїв.

ХТО ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ЗА СМЕРТІ НА АВТОШЛЯХАХ УКРАЇНИ?

Кожен з нас, в незалежності від того водій він, пасажир громадського транспорту чи пішохід добре розуміє, якою катастрофічною стала ситуація на українських автошляхах. В Україні в перші 8 місяців 2017 року ситуація з безпекою на дорогах гірша, аніж в аналогічний період 2016 року – зросла як кількість ДТП, так і кількість загиблих та травмованих в результаті аварій. Кількість ДТП у перші 8 місяців 2017 року перевищує аналогічний показник 2016 року на 8,5 тисячі (або майже 9%). Як результат – 1996 осіб загинуло (рік тому – 1949), і майже 22 тисячі було травмовано.

За цими цифрами тисячі життів українців, які на совісті нинішніх функціонерів  МВС, Нацполіції, Мінінфраструктури, місцевої влади. Окреслимо,  які зони відповідальності у кожного із відомств. Це має добре усвідомлювати кожен громадянин, який буде черговий раз читати емоційні опуси радників міністра Авакова про те, як у смертельних ДТП винні виключно мажори на дорогах, а поліція – вона робить все, що може і навіть більше. Це має пам’ятати кожен мешканець українських селищ, міст, містечок, коли буде слухати красиві звіти свої мерів. СИТУАЦІЯ БУДЕ ТІЛЬКИ ПОГІРШУВАТИСЯ, ЯКЩО НЕ ЗАСТОСУВАТИ КОМПЛЕКСНІ МІРИ. І саме тому, бурхливе обурення експертів викликають чергові заяви керівництва МВС після масштабної трагічної ДТП у Харкові: треба посилити відповідальність на дорогах і все раптом зміниться. Звичайно зміниться - але не будуть менше гинути люди на дорогах і не зменшаться ДТП. А з’являться такі  «монстри у погонах» із розширеними повноваженнями, що  старе ДАЇ, разом з Коброю і Беркутом будуть виглядати «дитячим садком».

ЗОНА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МВС

1.                      Система відеоспостереження. Україна ЄДИНА на європейському континенті країна, де не діє система відеоспостереження на автошляхах. Її немає, попри голосні заяви міністра Авакова вже кілька років поспіль. Спочатку він заявляв, що потрібно 1 мільярд грн. Потім минулого року міністр заявив, що система почне працювати у тестовому режимі у 2017 році. Як бачимо – це залишилося на рівні обіцянок.  Дійшло до того, що поліція почала користуватися 3 тисячами камер, які встановлені за рахунок Київського бюджету мером Кличком. Але для контролю за ситуацією на дорогах вони не підходять, бо це суперечить законодавчим нормам.  До речі щодо закону. 14 липня 2015 року (два роки тому!) Рада запровадила відео фіксацію порушень ПДР, прийняв відповідний законопроект. Але знову ж таки всі ці два роки представники МВС постійно нарікають на якість цього закону. При цьому для того, щоб його змінити – не робиться жодного реального кроку з боку МВС. Дійсно, для чого, адже є гарна «легенда» чому в країні не запрацювала мережа  відеокамер на автошляхах. «Яскравості польоту» додають масштаби фінансування МВС та Нацполіції з держбюджету, які щороку суттєво зростають  і у 2018 році досягнуть рекордних 63 мільярди гривень.

2.                      НЕдорожня поліція. Разом із обіцянками запровадити камери на дорогах, українці всі два роки чули розповіді і про безкомпромісну, добре навчену дорожню поліцію. Натомість, певну кількість патрульних просто перевели на дороги. Ось вам і «дорожня поліція». Патрульні кволо реагують на порушення швидкісного режиму, правил маневрування та проїзду на перехрестях. Інколи взагалі ігнорують грубі порушення. Екіпажі, прямуючи за викликом, згідно з інструкціями, не можуть начебто реагувати навіть на грубі порушення ПДР супутніх учасників руху. Натомість при зупинці ці ж самі патрульні часто не можуть чітко пояснити причину, перевищують свої повноваження при застосуванні сили.

3.                      Відсутність будь-якої профілактики. Я не буду читати тут лекцію про необхідність превентивних (профілактичних) заходів, для боротьби із порушеннями ПДР. Вони зараз відсутні, як явище.  Ситуація, як у афоризмі із поганим танцюристом, якому щось завжди заважає. Поліція нарікає на нестачу людського ресурсу для проведення профілактичних заходів із попередження правопорушень. Про роботу із пішоходами – взагалі мовчу. Так само,  як і про відсутність контролю за якістю надання знань у автошколах.  Також відсутній  контроль в єдиній базі за порушниками ПДР та тими, хто позбавлений прав. І все це, безперечно,посилюється ситуацією з автівками на  європейській реєстрації, контроль за якими втрачено, не дивлячись на ситуативні спільні рейди патрульних та митників (які, до речі, суперечать закону).

ЗОНА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МІНІСТЕРСТВА ІНФРАСТРУКТУРИ

Після смертельного ДТП в Харкові, міністр Омелян доволі жваво відреагував у … Фейсбуці. «Ми наполягаємо – 50 км/год. і драконівські штрафи за перевищення швидкісного режиму, непристебнутий пасок безпеки на передніх і задніх сидіннях, відсутність дитячих сидінь при перевезенні дітей, використання мобільного без засобів hands-free. Обов’язкова фото- і відеофіксація порушень і «листи щастя», позбавлення прав за водіння в нетверезому стані».

Ще один міністр, який живе фейсбучною реальністю. Натомість саме на його міністерстві  пряма відповідальність за стан доріг. І розмірковувати йому не треба про посилення санкцій за порушення ПДР. Його пряме завдання – стан доріг, через які щодня трапляються також ДТП, і за статистикою, саме через цю причину –в середньому гине 1 людина на добу. 95% доріг просто не відповідають нормативним вимогам. Відсутня якісна (а то і взагалі – будь-яка) розмітка доріг, пішохідних переходів, немає відбійників та огорож на потрібних ділянках. Але  ні, про це міністр Омелян воліє не говорити.

Зі свого боку, правоохоронні органи повинні проводити аналіз причинно-наслідкового зв’язку між смертями на дорогах та підтриманням дорожнього полотна у безпечному стані. За наявності підстав повинні бути зареєстровані кримінальні провадження за ст. 288 КК України за фактом порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення дорожнього руху. Але, щонайменше, за три останні роки, не зареєстровано жодного такого кримінального правопорушення. От і маємо, замість колективної відповідальності двох міністерств -  колективну БЕЗвідповідальність.

ЗОНА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ

Вирішення питання щодо зменшення аварійності на дорогах також лежить у площині внесення змін до транспортної логістики міст та селищ, створення передумов для полегшення керування транспортними засобами для водіїв, створення інфраструктури для решти учасників дорожнього руху.  Належне освітлення доріг та їх ремонт (тих, які згідно процесу децентралізації знаходяться в зоні відповідальності місцевої влади), облаштування пішохідних зон, влаштування велосипедних доріжок, будівництво «перехоплюючи» паркінгів, заборона в’їзду до центру великих міст (проблема Києва), влаштування достатньої кількості паркувальних зон по місту – все це відповідальність місцевих органів влади. А тепер проаналізуйте елементарно дії мера чи місцевої ради вашого населеного пункту і ви зрозумієте всю трагічність ситуації.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Кількість смертей на  дорогах буде ще більше, а ПДР стали вже рекомендованими нормами. Контроль поліції буде зосереджуватися на ситуативних акціях чи абсолютно абсурдних та хаотичних зупинках водіїв. Першопричини порушень ліквідовуватися не будуть – тому що якість та рівень професіоналізму нинішніх співробітників МВС та Нацполіції не дозволяє ним дивитися на проблему глобально, розробити системний план та його реалізовувати.  Хаос в головах керманичів Мінінфрастурктури та багатьох керівників місцевої влади в реалізації своїх зон відповідальності – лише погіршить ситуацію.

Розраховувати нам всім треба лише на себе. Згадайте Київ під час  Євромайдану, коли патрулі ДАІ фактично самоусунулися від виконання своїх обов’язків. Водії самоорганізувалися і до речі кількість ДТП була мінімальна, люди самі дбали про дотримання ПДР. Ми часто забуваємо фразу класика, що «разруха не в клозетах, а в головах». Те, що ми маємо замість влади – це наше відображення власного погляду на Закон та на необхідність його виконання.