У Міжнародний день боротьби з бідністю українська влада може сказати громадянам лише одне: «Ми свою бідність успішно подолали, а ви виживайте, як хочете».
Нещодавно під час поїздки на Полтавщину довелося побачити
парадокси українського життя. Здавалось би, цей край, де видобувають 40%
українського газу і значну частину нафти, мав би процвітати. Але бідність,
вимирання сіл і розбиті дороги тут такі самі, як в інших регіонах. А найбільше
«поталанило» селу Сенча Лохвицького району, де розміщено майже сотню
свердловин. Багатство надр обернулося для місцевих жителів екологічною
катастрофою, забрудненням води і ґрунтів. А тим часом хтось із власників цього
бізнесу поповнить рейтинг багатіїв журналу Forbes…
Це ілюстрація того, що бідність в Україні є штучною, адже
країна має достатньо багатств, щоб жити заможно. Бідність у нас породжена саме несправедливим
розподілом цих багатств.
Коли 1992 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 17 жовтня
Міжнародним Днем боротьби з бідністю, вона закликала всі держави присвячувати
цей День пропаганді та проведенню конкретних заходів, пов’язаних із ліквідацією
злиднів. В Україні не склалося не те що з ефективними заходами в цьому
напрямку, але і з пропагандою – адже владі довелось би називати конкретні цифри
щодо матеріального становища народу. Сьогодні ж і владі, і опозиції не до
цього, не до людей!
Передусім – те, що 60% населення України, за даними ООН, живуть
за межею бідності. Офіційний прожитковий мінімум в Україні після всіх
«осучаснень» становить 1684 грн., а це – близько 64 доларів на місяць (або 2,1
дол. на день). За стандартами ООН, якщо людина витрачає на прожиток та продукти
харчування менше $5 на день, а на місяць менше $150, то вона живе за межею
бідності. Цього ви не почуєте від наших чиновників.
Яка ж динаміка рівня життя наших громадян? За даними
дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у липні 2017 року, за
останній рік у більш ніж 60% опитаних погіршилося матеріальне становище, у 30%
воно не змінилося, лише у 6% – покращилося. Більше, ніж 60% опитаних, не під
силу сплачувати рахунки за житлово-комунальні послуги. Абсолютна більшість
(97%) відчувають на собі підвищення цін на споживчі товари і послуги у цьому
році. Близько половини українців сьогодні змушені економити на продуктах
харчування, на одязі та взутті і на відпочинку. Тому споживаємо лише половину біологічної
норми молока, м’яса, риби, фруктів і ягід. Через це і захворюваність, і
смертність в Україні катастрофічно високі.
І якщо у проекті держбюджету на наступний рік закладено середньорічний
курс на рівні 29,3 гривні за долар США (на кінець 2018 року - 30,1 гривні за
долар США), то нескладно зробити висновок, що купівельна спроможність
українських громадян буде падати. По суті, влада творить реформаторські рухи,
щоб догодити міжнародним кредиторам і отримати ще один транш. А те, що народу
від цього не живеться краще, - нікого не цікавить.
Із чиєю бідністю ефективно борються наші чиновника – так це
зі своєю власною. Якщо начальник якого-небудь управління в Польщі приїжджає на
роботу велосипедом, то в Україні його колега, що отримує втричі меншу офіційну
платню, «вишиває» на джипі.
Що ж до підвищення зарплат і пенсій, воно все більше нагадує
манеру кидати народу крихти зі свого столу. Україні потрібна нова влада з іншою
мораллю. Влада, яка бачитиме в усіх реформах саме засіб підвищення рівня життя
громадян, а не більші цифри на паперах і екранах комп’ютерів. Іншої мети у
реформ просто не може бути.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.