З чиєю бідністю ефективно бореться влада?

У Міжнародний день боротьби з бідністю українська влада може сказати громадянам лише одне: «Ми свою бідність успішно подолали, а ви виживайте, як хочете».

Нещодавно під час поїздки на Полтавщину довелося побачити парадокси українського життя. Здавалось би, цей край, де видобувають 40% українського газу і значну частину нафти, мав би процвітати. Але бідність, вимирання сіл і розбиті дороги тут такі самі, як в інших регіонах. А найбільше «поталанило» селу Сенча Лохвицького району, де розміщено майже сотню свердловин. Багатство надр обернулося для місцевих жителів екологічною катастрофою, забрудненням води і ґрунтів. А тим часом хтось із власників цього бізнесу поповнить рейтинг багатіїв журналу Forbes…

Це ілюстрація того, що бідність в Україні є штучною, адже країна має достатньо багатств, щоб жити заможно. Бідність у нас породжена саме несправедливим розподілом цих багатств.

Коли 1992 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 17 жовтня Міжнародним Днем боротьби з бідністю, вона закликала всі держави присвячувати цей День пропаганді та проведенню конкретних заходів, пов’язаних із ліквідацією злиднів. В Україні не склалося не те що з ефективними заходами в цьому напрямку, але і з пропагандою – адже владі довелось би називати конкретні цифри щодо матеріального становища народу. Сьогодні ж і владі, і опозиції не до цього, не до людей!

Передусім – те, що 60% населення України, за даними ООН, живуть за межею бідності. Офіційний прожитковий мінімум в Україні після всіх «осучаснень» становить 1684 грн., а це – близько 64 доларів на місяць (або 2,1 дол. на день). За стандартами ООН, якщо людина витрачає на прожиток та продукти харчування менше $5 на день, а на місяць менше $150, то вона живе за межею бідності. Цього ви не почуєте від наших чиновників.

Яка ж динаміка рівня життя наших громадян? За даними дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у липні 2017 року, за останній рік у більш ніж 60% опитаних погіршилося матеріальне становище, у 30% воно не змінилося, лише у 6% – покращилося. Більше, ніж 60% опитаних, не під силу сплачувати рахунки за житлово-комунальні послуги. Абсолютна більшість (97%) відчувають на собі підвищення цін на споживчі товари і послуги у цьому році. Близько половини українців сьогодні змушені економити на продуктах харчування, на одязі та взутті і на відпочинку. Тому споживаємо лише половину біологічної норми молока, м’яса, риби, фруктів і ягід. Через це і захворюваність, і смертність в Україні катастрофічно високі.

І якщо у проекті держбюджету на наступний рік закладено середньорічний курс на рівні 29,3 гривні за долар США (на кінець 2018 року - 30,1 гривні за долар США), то нескладно зробити висновок, що купівельна спроможність українських громадян буде падати. По суті, влада творить реформаторські рухи, щоб догодити міжнародним кредиторам і отримати ще один транш. А те, що народу від цього не живеться краще, - нікого не цікавить.

Із чиєю бідністю ефективно борються наші чиновника – так це зі своєю власною. Якщо начальник якого-небудь управління в Польщі приїжджає на роботу велосипедом, то в Україні його колега, що отримує втричі меншу офіційну платню, «вишиває» на джипі.

Що ж до підвищення зарплат і пенсій, воно все більше нагадує манеру кидати народу крихти зі свого столу. Україні потрібна нова влада з іншою мораллю. Влада, яка бачитиме в усіх реформах саме засіб підвищення рівня життя громадян, а не більші цифри на паперах і екранах комп’ютерів. Іншої мети у реформ просто не може бути.