Рішучі реформи: тільки після вимог Заходу?

Антикорупційний двигун Української держави починає працювати тільки після «копняка» міжнародних партнерів. Склалася ганебна ситуація, коли драйвером реформ в Україні є іноземні інституції.

У програмі реформ Президента України «Стратегія - 2020» питання оновлення влади та антикорупційна реформа посідають перше місце серед заявлених першочергових завдань. Однак через три роки його президентства боротьба з корупцією залишається проблемою №1. Більше того, Україна за два останні роки піднялася в рейтингу корупції і хабарництва з сьомого місця на перше – за даними міжнародного дослідження Ernst & Young. Про що це свідчить?

Така ситуація ще раз доводить – судова система в Україні не є гарантом справедливості і невідворотності покарання за корупційні злочини. Вона паралізована діями самої влади.

Яскравим прикладом саботажу антикорупційних реформ є «танці» навколо питання антикорупційних судів. Донедавна Президент України наголошував на тому, що створювати такі спеціалізовані суди недоцільно і пропагував ідею антикорупційних палат у структурі існуючих судів. Президентська ініціатива нагадувала спробу ввести дозу вітамінів в організм, уражений метастазами раку. Це відверта імітація лікування.

Раптом на минулому тижні Президент змінив риторику, навіть запропонував створити між фракційну робочу групу для підготовки законопроекту про Антикорупційний суд. Причина такої зміни поглядів виявилася проста – Венеціанська комісія піддала жорсткій критиці законопроект №6529, яким пропонувалося створення антикорупційних палат у судах загальної юрисдикції. Тож тепер він заявляє про готовність внести законопроект про створення антикорупційного суду в Україні, але виступає за паралельне формування антикорупційної палати у Верховному Суді.

Можна було б вважати, що краще пізно, ніж ніколи. Але насправді така «гнучкість» лінії глави держави не робить честі ні йому самому, ні державі. Вдумайтесь, драйвером реформ в Україні залишаються зовнішні структури – міжнародні фонди та інституції. І без їхньої «накачки» влада миттєво глушить антикорупційні механізми.

Причому у маневрів нашої влади є абсолютно очевидні причини. Це намагання зберегти статус-кво олігархічного політикуму та всі його схеми, при цьому зобразивши боротьбу з корупцією.

Україна з нинішньою владою залишається в ролі важкого підлітка, який без контролю «старших» – МВФ, Венеціанської комісії чи політиків США і ЄС – не здатен пристойно поводитись. Час дорослішати!