Мова не про те, що варто махнути рукою і забути про окуповані території Донбасу. Навпаки, не віддавати ці землі. Але наразі визнати їх тимчасово окупованими. А після того, як українське військо стане міцно на ноги, коли зміцніють всі галузі нашої економіки, звільняти окупований Донбас військово-політичним шляхом. Іншого виходу немає.
Законопроект про реінтеграцію Донбасу вносять з великим запізненням. Його потрібно було ухвалювати ще три роки тому, з початком російської агресії. Нинішня його поява — реакція на настрої у суспільстві, спроба знизити градус негативних емоцій напередодні можливих виборів.
На четвертому році війни у нашої влади, на жаль, немає цілісного бачення того, що відбувається на сході, відсутня стратегія вирішення цієї проблеми. Попри те, що у законопроекті пропонується визнати Росію агресором, нашу війну проти неї чомусь делікатно називають самообороною.
Дурня повна! Це намагання прийняти соломонове рішення: з одного боку, назвати речі своїми іменами, а з іншого — не дати можливості зруйнувати свій власний бізнес на території Російської Федерації. Бо за адекватних кроків при агресії ворога будь-які торгові відносини окремих представників влади з РФ стали б неможливими.
У разі ухвалення цього законопроекту, йдеться про передачу Генштабу ЗСУ функцій, які раніше при проведенні АТО виконувала СБУ. Це логічно, але знову ж таки — зроблено із запізненням. Служба безпеки не може керувати військовими підрозділами, планувати і вести як процес активної оборони, так і звільнення окупованих територій. Це не притаманна СБУ функція. Нині такий перерозподіл повноважень подають як досягнення влади. А я вважаю, що це був її прорахунок, коли військові ставали заручниками прийняття тих чи інших політичних рішень…
Про розширені повноваження президента щодо введення воєнного стану на окремих територіях. Це положення вже закріплено у Конституції. Президент у нас — Верховний Головнокомандувач, має усі повноваження вводити чи скасовувати воєнний стан. Також в Основному Законі чітко прописано рамки застосування президентом Збройних сил. Схоже на те, що законом у нас намагаються підім’яти основні положення Конституції. Але так не можна будувати правову державу.
Наразі у ЗМІ активно просувається теза, що у Москві розцінять цей закон як “загрозу національним інтересам” і замість прихованого вдадуться до відкритого вторгнення.
Але хіба ж це “прихована агресія”, якщо 10 відсотків нашої території окуповано Росією? Президент і спецслужби України кажуть про присутність трьох тисяч кадрових військових РФ у Донбасі, хоча я вважаю ці цифри заниженими. Що це, як не факт прямої військової агресії проти України з боку Росії. Що у нас роблять військові цієї країни?
Те саме стосується окупованого Криму — там розміщено російські військові бази, півострів зробили федеральним округом Росії. Тим самим Кремль засвідчив факт військової агресії проти суверенної України, анексії українських земель.
Нас лякають прямою військовою інтервенцією Росії. Вважаю, що вона не відбудеться. Кремль реалізує сценарій, який уже відпрацьовано в Абхазії. Путіну не потрібна вся Україна — він хоче мати зону постійної нестабільності, яка не дозволить нам інтегруватися в ЄС і НАТО. Кремль прагне залишити за собою плацдарм впливу на прийняття політичних рішень — як усередині держави, так і при визначенні Україною її зовнішніх векторів.
Утім, варто зазначити, що саме поняття “реінтеграція” означає процедуру повернення громадянства. Незрозуміло, що мається на увазі. Де-факто цим ми визнаємо, що окуповані території — не наші. Пропоную інше. Розуміючи, що більшість населення на окупованій території має проросійські погляди, не бачу сенсу інтегрувати її зараз в Україну. Тим більше, промисловий потенціал цих територій зруйновано.
“Інтегрувавши”, ми у такий спосіб візьмемо на себе весь тягар їх соціально-економічного забезпечення. Пропонував би визнати ці території тимчасово окупованими. Умовна лінія розмежування, яку прокладено відповідно до Мінських домовленостей, мала би стати демаркаційною лінією. Це дасть можливість де-юре визнати Росію агресором. І дозволило б нам згідно з усіма міжнародними угодами, зокрема Женевськими, перекласти відповідальність за соціальне і економічне забезпечення тамтешнього населення на плечі країни-окупанта. Тобто Росії.
Одне лише постачання газу в окремі райони Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) може коштувати українському бюджету півтора мільярда доларів! Їх можна було б зекономити для розбудови країни. На воду, пенсійне забезпечення в ОРДЛО йде ще приблизно 60 млрд. грн. Кошти, які зараз витрачаємо на підтримку окупованих територій, при їх заощадженні дозволили б переоснастити українську армію, провести необхідні економічні реформи.
Мова не про те, що варто махнути рукою і забути про окуповані території Донбасу. Навпаки, не віддавати ці землі. Але наразі визнати їх тимчасово окупованими. А після того, як українське військо стане міцно на ноги, коли зміцніють всі галузі нашої економіки, звільняти окупований Донбас військово-політичним шляхом. Іншого виходу немає.
Чому наполягаю на військовій константі? Є приклади того, коли українські воїни входять в умовно російськомовні райони, де переважна більшість їх жителів підтримує ідеї “русского міра” — і тоді там починається процес природної міграції зазомбованого населення. Ці люди виїжджають на територію Росії. Це дозволило б нам безболісно, законним шляхом очистити ці території від проросійських сепаратистів.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.