Свавілля і байдужість

Як в.о міністра охорони здоров'я Супрун ігнорує медиків

До реформування системи охорони здоров’я мають залучатись всі сторони, що дотичні до медичної сфери в Україні. Проте, керівництво МОЗу обрало шлях не діалогу, а шлях директивного насадження свого бачення. Всі спроби громадськості долучитись до обговорення реформи ігноруються Міністерством. Будь-які прояви критики неефективних заходів зі сторони МОЗу одразу висвітлюються як помилкові.

Найбільшим проявом відсутності комунікацій між МОЗом та іншими інституціями зі сфери охорони здоров’я є абсолютне ігнорування профспілок працівників охорони здоров’я України.

До розробки законопроекту №6327 МОЗ категорично відмовлялось залучати представників профспілок. Аргументи того, що ця реформа значною мірою впливає на подальші умови праці медичних працівників є недостатніми для керівництва Міністерства. Очевидно, що об’єднання зусиль міністерства та профспілок допомогло б звернути увагу та недоліки законопроекту та виправити їх. Проте, позиція МОЗу є незмінна – краще всіх назвати некомпетентними та проштовхувати законопроект, який є вигідним виключно для теперішнього керівництва МОЗу.

Одна із головних вимог, які профспілки поставили керівникам МОЗу полягає в необхідності дотриманні Конституції України. Йдеться про статті, за якими, будь-яка реформа, що впроваджується, не може зменшувати наявні права працівників галузі. У випадку з медичною реформою, представники профспілок занепокоєнні масовими звільненнями медичних працівників через закриття лікарень. Проте, медичні профспілки почутими не були. Очевидно, через це вони і починають масові акції проти політики МОЗу. Це єдиний вихід, коли аргументи залишаються непочутими.

Наступне, до чого варто МОЗу було б прислухатись – ситуація з фінансування медичної сфери. Зараз кошти, які держава виділяє на галузь, в більшій мірі покривають тільки зарплатні та комунальні витрати. Саме тому такою критичною є ситуація із забезпеченням лікарськими засобами. Працівники профспілок також звертались із необхідністю щорічного збільшення витрат на галузь, але так само залишились непочутими.

Інша вимога, яка ігнорується МОЗом – недопущення дискримінації вітчизняних виробників лікарських засобів та усунення штучних бар’єрів для них при проведенні тендерних закупівель ліків міжнародними організаціями.

В кожному з цим випадків МОЗ завзято ігнорує будь-які пропозиції, які висуваються не чиновниками Міністерства. Очевидно, що прикладів таких неефективних комунікацій можна навести ще чимало.

А наслідком такої ситуації є те, що впроваджувана реформа не враховує потреб як звичайних громадян, так і медичних працівників. Відповідно, результатом реформи стане така система охорони здоров’я, при якій українці залишаться без гарантованої Конституцією України можливості отримання медичної допомоги, а лікарі – без справедливої оплати праці та соціальних гарантій за свою відповідальну роботу.

МОЗ варто відмовитись від свого способу ведення комунікацій та почати реагувати на зауваження в сторону свого законопроекту – тоді українська медицина враховуватиме потреби всіх, хто з нею стикається.

А найважливіше – до розробки законопроектів мають залучатись представники різних інституцій. Тільки в такому випадку реформа зможе кардинально змінити ситуацію в системі охорони здоров’я.