Урок для України, або як дебатує цивілізоване суспільство?

Вибори до Бундестагу відбудуться уже 24 вересня. Від результатів залежатиме подальший курс німецького керівництва, зокрема, і в розв’язанні «української кризи»

У неділю, 3 вересня, відбулися передвиборчі дебати на посаду федерального канцлера між діючою канцлеркою Німеччини, кандидатом від ХДС Ангелою Меркель та кандидатом від Соціал-демократичної партії Німеччини Мартіном Шульцом. Озвучені на дебатах позиції кандидатів дозволяють в загальних рисах зрозуміти, які пріоритети будуть в подальшій політиці Німеччини.

Вибори до Бундестагу відбудуться уже 24 вересня і від їхніх результатів залежатиме, яким же буде подальший курс німецького керівництва, зокрема, і в питанні підтримки України та розв’язанні «української кризи», як вже звикли називати на Заході війну Росії проти України. І хоч обидві провідні партії декларують консенсус у питанні відданості міжнародному праву та подальшої політики підтримки суверенітету й територіальної цілісності України, реальну позицію щодо вирішення українського питання простежити не важко.

По-перше, привертає увагу практична відсутність згадок про українське питання. Про нього кандидати лише побіжно згадали, говорячи про наміри екс-канцлера Генріха Шрьодера увійти до ради директорів російського концерну «Роснефть». Не думаю, що варто особливо нервувати з цього приводу. Однак, на практиці нам чітко дали зрозуміти – німецькі економічні інтереси залишаються ключовими для німців, навіть домінучи над інтересами безпековими. Приклади такого домінування ми вже відчували на собі, коли під час Бухарестського саміту НАТО у квітні 2008 року саме Ангела Меркель виступила проти надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО, заблокувавши таким чином розширення Альянсу на Схід.

Сьогодні ж вся риторика німецьких лідерів орієнтована на німецького виборця, який більшою мірою переживає за проблеми міграції, екології та економічного добробуту, ніж переймається українським питанням. Економічні збитки, які несуть німецькі компанії від санкцій проти Росії, теж роблять свою справу. Подивіться, як загострилася риторика німецьких політиків після скандалу навколо постачання турбін концерну «Siemens» в окупований Крим. Спочатку голова Вільної демократичної партії Німеччини Крістіан Лінднер, - якому між іншим навіть пророкують посаду міністра іноземних справ у майбутньому уряді в разі перемоги Ангели Меркель, - заговорив про «герметизацію» Криму. За ним Уповноважений уряду Німеччини зі співробітництва з Росією Гернот Ерлер навіть повідав про ніби-то європейський консенсус щодо того, щоб зосередитися на питанні вирішення кривавого конфлікту на Сході, а питання Криму поставити на порядок денний у більш пізньому процесі. І навіть Мартін Шульц у п’ятничному інтерв’ю німецькій газеті «Bild» хоча і назвав зовнішню політику Кремля агресивною та звинуватив Росію в грубому порушенні міжнародного права в Україні через анексію Криму, від прямого питання щодо повернення Криму ухилився, зупиняючись на тому, що «росіяни зробили з цього доконаний факт і будуть на цьому наполягати» і вирішити це питання вважає можливо тільки за столом переговорів, а не шляхом санкцій. 

Тож чим далі тим більше шальки терезів схиляються на бік пошуку діалогу з Росією, про що чітко говорить німецький істеблішмент. Це й не дивно, адже санкції мають обопільну дію і б’ють і по німецькому бізнесу, який теж терпить збитки. І тут висновки вже має зробити українське керівництво, якому варто задуматися над тим, що терпіння партнерів не буде вічним, а імітація реформ і порожні обіцянки – це не той інструмент, на якому можна розвивати партнерство, тим паче з прагматичними європейськими країнами. І не варто розраховувати на те, що хтось прийде і зробить справу за нас. Правильно сказав В¢ячеслав  Липинський: «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути». Ніхто не зупинить війну і не поверне нам Крим, якщо ми самі не будемо тисячу разів ставити це питання на усіх рівнях, при кожній нагоді і навіть за її відсутності. А доки українська влада сама мовчатиме про Крим, про репресії, яким піддаються тисячі громадян на окупованій території, про сотні в’язнів Кремля – доти ми самі створюватимемо грунт для того, щоб бути розмінною монетою в догоду інтересам інших.

По-друге, дебати чітко показали ще один урок для України і її політиків – урок того, як треба захищати власні інтереси. Німеччина втомилася тримати на своїх плечах Європу, і тепер її політика буде більш орієнтованою саме на німецьких громадян та національні інтереси. Саме в цьому ключі йшло обговорення і питання мігрантів, і питання німецького автопрому, і питання пенсійної реформи та можливості підвищення пенсійного віку, що так гостро стояло і перед українським суспільством. Тут українським політикам варто взяти урок у німецьких колег. Замість того, щоб фактично підвищувати вік виходу на пенсію для українців та вводити надмірний страховий стаж на догоду міжнародним кредиторам – ми маємо повчитися ставити на перше місце власних громадян та їхні інтереси і розвивати економіку, створювати нові робочі місця. Якщо Ангела Меркель ставить ключовим питанням – як через 10 років зберегти стільки саме робочих місць, як сьогодні, при такому рівні комп’ютеризації, то для нас завдання на ці 10 років – розвинути економіку України так, щоб вона за своєю потужністю входила у трійку найпотужніших економік Європи – завдання не з простих, але виконати його реально.